Церква Пресвятої Трійці
Дерев’яна церква Пресвятої Трійці в Жовкві побудована у 1720 р. на кошти парафіян на місці давнішої, яка згоріла у пожежі 1717/1719 р. Церква високих струнких пропорцій гармонійна з трьома гранчастими верхами та широким опасанням, відноситься до кращих прикладів дерев’яної сакральної архітектури. За архітектурою подібна до церкви св. Параскеви у Крехові. В її інтер’єрі зберігся автентичний бароковий іконостас, який виконали майстри жовківської школи, що була провідною в Галичині наприкінці 17 — у перших десятиліттях 18 ст. Іконостас шестиярусний вражає професійністю малюнку ікон, гармонійним колоритом з акцентами червоного та синього, що гармоніює з багатством золочених площин декоративно гравійованого тла ікон та орнаментальної різьби на обрамленнях ікон, на барокових витих колонах, виступаючих карнизах та консолях. На іконах іконостасу не виявлено імен майстрів, втім авторство цього ансамблю пов’язують з місцевою школою. Намісні ікони Христа і Богородиці (1720‑х рр.) приписують провідному майстрові Жовкви того часу Василеві Петрановичу, інші ікони — Михайлові Рутковичу. Різьбу іконостасу пов’язують з жовківським майстром Ігнатієм Стобенським.
Історія
Церква Пресвятої Трійці в Жовкві на Львівській передмісті була збудована у 1720 р. на місці попередньої, яка згоріла у пожежі міста у 1717 або 1719 р. Відомо, що попередня церква була збудована у 1601 р. [3; 5]. У візитації 1792 р. (і в давнішій з 1763 р.) церква Пресвятої Трійці описана у теперішньому вигляді [1, 4–6]. Вона була зі соснового дерева стояла на дубових підвалинах на підмурівку з каменів, побита ґонтами, з трьома верхами. До церкви вело троє дверей. Біля церкви описаний цвинтар огороджений парканом.
Престіл у святилищі в церкві був мурований з антимінсом львівського єпископа Атанасія Шептицького. Іконостас описаний як чудової різьбярської роботи і мальовання. Тоді на стінах біля іконостасу було багато образів на полотні на та папері (очевидно, друкованих). Біля лівого крилоса в наві церкви був вівтар різьбярської роботи немальований з образом Богородиці на мідній блясі. На цьому вівтарі був антимінс Атанасія Шептицького 1730 р. Цікаво, що в церкві була сповідальниця «столярської роботи», а над нею «полотняний образ грішника, що покутує». В бабинці зліва стояв вівтарик св. Миколая теж з антимінсом Атанасія Шептицького 1723 р. Справа у бабинці був вівтар Введення Пресвятої Богородиці також з антимінсом. У бабинці була процесійна ікона з образом Пресвятої Трійці та Введення Богородиці. На хорах церкви знаходився намальований на полотні і складений Божий гріб. Зі сторони святилища церква мала прибудовану муровану ризницю, яка у візитації названа «скарбчик».
Парохом церкви тоді був о. Симеон Клепкевич, який теж був жовківським деканом. Висвячений на священика він був Перемиським єпископом Максиміліном Рилом у 1788 р. Метрика в церкві була від 1720 р. Всіх «душ», що належали тоді до парафії було 636. Братства при церкві не було [1, 7–8].
У період радянської окупації церква не діяла. У 1970‑х роках споруду та її іконостас реставрували. Тоді було усунено пізніші прибудови та перекрито церкву ґонтом. 1991 р. церкву було передано православній громаді (до 1993 р.), а в 1996 р. — греко‑католицькій [3, 128]. У 2013 р. церква св. Трійці в Жовкві віднесена до списку світової спадщини ЮНЕСКО. Нещодавно завершено комплексну реставрацію споруди. У 2019–2022 рр. іконостас відреставровано у Львівському філіалі Національного науково‑дослідного реставраційного центру України.
Іконостас
Іконостас у церкві Пресвятої Трійці у Жовкві встановлений після побудови церкви, у 1720‑х роках (деякі дослідники вказують 1728 або 1729 р.) на кошти місцевих парафіян та пожертви королевича Костянтина Собєського [3, 128; 5]. Структура та різьба іконостасу мають виражений бароковий стиль. Ансамбль вражає величністю та гармонією поєднання складних золочених декоративно різьблених обрамлень та структури з іконами. Особливо пишними у цьому іконостасі є ажурно різьблені позолочені царські врата з мотивом Древа Єсеєвого, який представляє родовід Христа від Єсея, батька царя Давида. Така іконографія українських царських врат поширилася у 18 ст., зокрема, її розвивали жовківські майстри‑різб’ярі наприкінці 17 — у першій половині 18 ст. На місцевому ґрунті першим прикладом таких врат був іконостас у церкві Різдва Христового.
Обабіч намісних ікон та центральної ікони у чині Моління майстерно вирізьблені ажурні виті колони з мотивом виноградного грона. В. Свєнціцька, а за нею інші науковці припустили, що різьбу іконостасу в церкві Пресвятої Трійці виконав місцевий майстер Ігнатій Стобенський, який на той час проживав у Жовкві, та, ймовірно, був парафіянином цієї церкви [4, 148–149; 6]. Оскільки підписів майстрів на іконостасі не виявлено, його атрибуція конкретним авторам залишається гіпотетичною. Характерним для барокових іконостасів є нерівний піднятий до центру молільний ярус, що бачимо у цьому ансамблі. Також типовою ознакою барокових іконостасів є різна форма ікон та глибокий портал царських врат у формі трифолія. Іконостас шестиярусний, налічує цокольний, намісний яруси, ярус Неділь‑П’ятидесятниці, празниковий, молільний та пророчий. Увінчує іконостас Розп’яття з пристоячими та сценами страстей. Іконографію іконостасів жовківських майстрів вирізняє ярус Неділь‑П’ятидесятниці та уміщення страсних сцен на завершенні іконостасу у медальйонах оточених різьбою обабіч Розп’яття, як бачимо у цьому ансамблі.
У церкві доволі вузький вівтарний простір, відповідно пишний іконостас виглядає дещо затиснутим. Ймовірно, щоб зекономити місце, майстрам довелося закомпонувати апостолів по два на одній дошці, а в празниковому ярусі умістити лише шість ікон, на відміну від традиційних 12. Через те, що ікони апостолів підняті, величина празникових ікон є різною, ті, що ближче до центру є більшими. Також цікавою ознакою ікон апостолів у цьому іконостасі є те, що вони зображені сидячи на хмарах. Сидячі постави апостолів є не типовими для чину Моління, бо не відповідають його первісній ідеї. Сидячи апостолів зображують в іконографії Страшного суду, де вони представлені як судді. Зліва в намісному ярусі уміщена ікона Переображення Господнього, що пов’язано із посвятою церкви Пресвятій Трійці.
Як відомо день Переображення Господнього називають Богоявленням, оскільки тоді відбулося об’явлення Трійці. Намісні ікони Христа та Богородиці цього іконостасу приписують авторству жовківського міщанина, придворного маляра королевичів Собєських Василя Петрановича. Це підтверджує порівняння ікон з його іншими творами. Хоча Петранович працював у доволі реалістичній бароковій манері часто малюючи портрети для своїх патронів, в цих іконах він використав золочене тло з плоскорізьбленими орнаментами та традиційну іконографію. Малюнком ликів ці ікони відрізняються від інших ікон іконостасу. Автором інших ікон іконостасу, ймовірно, був син відомого іконописця Івана Рутковича — Михайло [2]. Він відомий за підписом на іконі Коронування Богородиці 1724 р. у церкві с. Ковалівка (Польща), а також йому, очевидно, належить ікона Хрещення Христового у цій же церкві. Дияконські врата з Архістратигом Михаїлом у церкві Трійці в Жовкві мають відмінну манеру малярства, ніж інші ікони, тому, можливо, вони руки ще іншого майстра. Іконостас становить цілісний мистецький твір своєї епохи та належно разом із церквою увійшов до списку світової спадщини «Юнеско».
Ікони
На час обстеження ікон у церкві не було. У 2001 р. з церкви були викрадені ікони, які розташовувалися на стінах [3, 129].
Стінопис
У святилищі церкви зберігся стінопис другої половини 18 ст. (на час дослідження не був доступний для огляду). Стінопис виконаний у пізньобароковому стилі, олією [3, 129]. Тут закомпоновані сцени Жертвоприношення Авраама та Молитва Мойсея на горі Синай, намальовані на тлі краєвиду з рослинами та архітектурою [5]. На темних дошках стіни хорів, що виходить до нави намальовані декоративні вазони з квітами (18 ст.).
текст: Роксолана Косів
світлини: Олекса Піджарий
Пов'язані покликання
- Візитація Жовківського деканату 1792—1793 рр. Державний архів у Перемишлі. Акти Греко-Католицької єпархії (ABGK). № 327.
- Зілінко Р. До питання атрибуції та датування творів Івана Рутковича і його оточення. Літопис Національного музею у Львові імені Андрея Шептицького. Львів, 2007. № 5. С. 79-99.
- Откович Т. Іконостас церкви Святої Трійці в Жовкві (дослідження та реставрація). Бюлетень Львівського філіалу Національного науково-дослідного реставраційного центру України. Львів, 2006. № 2 (8). С. 128-135.
- Свєнціцька В. Словник жовківських майстрів живопису і різьби. Українське мистецтво. Київ, 1967. Вип. 1. С. 133-149.
- Слободян В. Церкви Жовкви. Часопис Ї. Львів, 2012. № 67. http://www.ji.lviv.ua/n67texts/Cerkvy_Zhovkvy.htm
- Кубай М. Мистецька спадщина Жовкви. http://diaz-zhovkva.org.ua/doc