Церква Преображення Господнього

Історія

Перша згадка про село Зарудці відноситься до 1386 року. 1402 село було подароване львівським ченцям домініканського ордену. Громада належала до парохії в поблизькому селі Костіїві, де перша церква була збудована вже 1450 року під посвятою Св. Миколи. Коли була збудована перша церква в Зарудцях, невідомо, але наприкінці XVII ст. вже існувала, бо подароване до зарудецької церкви Євангеліє, надруковане 1690 р., і вже від 1708 року в парохії велися метричні книги. Найдавніший опис церкви Преображення Господнього в Зарудцях походить з візитації 1740 р. [2]. 1755 до зарудецької парохії була приєднана, як філія, церква Св. Миколи в Костієві, парох якої того року перенісся на Жовківське передмістя Львова. Невелика костіївська греко‑католицька громада (на 1763 р. нараховувала лише 7 осіб) в більшості перейшла на римо‑католицький обряд (в селі від 1399 р. існував костел), а дерев’яну церкву Св. Миколи наприкінці XVIII ст. австрійська влада розібрала.

Опис старої церкви в Зарудцях залишив о. Микола Шадурський під час її візитації 1763 року: «Церква дерев’яна з соснового гибльованого дерева, тридільна, з одною посередині восьмибічною банею, невелика, темна. Двері єдині на південь. Через давність, невідомо якого року виставлена і ким поблагословлена. Антимінс наданий єпископом Атанасієм Шептицьким 1723 року. Дзвіниця маленька, скромна, ошальована тертицями, мала 5 дзвонів — 3 місцеві і 2 з Костіїва. Парох о. Григорій Левицький (1708 р. нар.) висвячений 1738 р. Ґрунти надані домініканським ігуменом Єронімом Вакеманським 1760 р». [2].

Згідно з інвентарем церкви Преображення Господнього, складеним 1835 р. за часів греко‑католицького митрополита (пізніше кардинала) Михайла Левицького, побудована нова церква в Зарудцях 1775 року, старанням о. Василя Лопатинського, фундатором її виступив конвент львівських отців Домініканів. В інвентарі також відзначено те, що відразу була збудована одна захристія — від півночі, та невеличка дзвіниця — при східному пряслі огорожі, вартістю 50 золотих. Вартість будівництва церкви винесла 1500 золотих [2, 5]. До церкви в Зарудцях був закуплений (за 360 золотих) іконостас (сер. XVII ст.) з розібраної 1775 р. церкви Cв. Миколи Крехівського монастиря. Іконостас з іконами Миколи Петрахновича та різьбою сницаря Матвія [4] є цінною пам’яткою українського малярства середини XVII ст. Автором різьби долішньої частини іконостасу є сницар зі Львова періоду пізнього бароко. Намісні ікони «Пресвята Богородиця» і «Христос» створені для церкви Преображення Господнього наприкінці 1780‑х років. Тоді ж були встановлені бічні вівтарі.

1787 року церкву освятили — ця дата вирізьблена на надпоріжнику дверей, що ведуть з вівтаря до північної захристії: «Создасѧ храмъ сей Преѽбраженіѧ Гда Бга и Спса ншего Іс Хрта Рокү Бжіѧ 1787: АѰПЗ Мцѧ ноемвріѧ днѧ З». На лівому одвірку: «За сщеннаго іереѧ Василі». На правому одвірку напис густо перкритий олійною фарбою.

1924 року на місці старої дзвіниці – на схід від церкви звели нову. Під час ремонтних робіт церкви, проведених 1925 року, було замінено ґонтову покрівлю дахів вівтаря і бабинця, та бані з восьмериком на оцинковану бляху; тоді звели ще одну захристію та присінок. До 1939 р. храмом опікувався конвент львівських отців Домініканів. В совєтський час церква не була закрита для богослужінь, позаяк 1946 року о. Василь Воронюк, який душпастирував в Зарудцях від 1940 (по 1971), перейшов на православ’я. За його часів 1955 року стіни всередині церкви вкрили розписами. У 1961 році церква була обстежена і обміряна Науково‑дослідним інститутом теорії та історії архітектури і містобудування (арх. А. Аль, Т. Трегубова) [2]. Після того Постановою Ради Міністрів УРСР № 970 від 24 серпня 1963 р. церкву з дзвіницею внесли до списку пам’яток національної спадщини під охоронним № 452. У 1960‑х роках із сибірського заслання в село повернувся о. Михайло Пилюх, що не прийняв православя, і до останніх своїх днів (†1977) таємно відправляв св. Літургії вдома. На парафії в Зарудцях відправляли священники з різних сіл: о. Володимир Круцик, о. Свистун, о. Микитів, о. Гнилюх, о. Євген Коцовський, о. Андрій Довгань, о. Андрій Сідляр [2].

24 червня 1990 року в селі відбулись збори, де більшістю голосів було вирішено повернутись до УГКЦ. Греко‑католицька громада налічувала понад 340 осіб, а православна — менше 40. Два роки тривала боротьба за храм між громадами. У 1992 році храм перейшов у власність громади УГКЦ. В церкві провели ремонт, під час якого розписані стіни оббили картоном, який поверх розмалювали. На той час піддашшя мало відкритий зруб, стіни надопасання були кожуховані ґонтами, а баня, восьмерик та дахи покриті оцинкованою бляхою. У повернутому греко‑католикам храмі служили о. Богдан Чабан (перший після 1946 р. греко‑католицький священник в Зарудцях), о. Михайло Яблонський, о. Любомир Франків [2]. Від 2004 року настоятелем храму є о. Дмитро Польовий.

На початку 2000‑х рр. громада самотужки «як вміла» провела ремонтні роботи, після яких церква втратила окремі автентичні елементи. Було зашальовано вертикально дерев’яною вагонкою відкриті зруби підопасання, випусти та західна стіна надопасання. Ремонтними роботами, проведеними 2012 р., сходи до церкви обличкували керамічними плитками, на ширину бабинця влаштували навіс на стовпах, баню помалювали жовтою фарбою «під золото», територію опарканили кованою огорожею. У 2022 році були проведені ремонтні роботи спільно з інститутом Полоніка. Цими роботами баню та дахи церкви покрили мідною бляхою, а стіни надопасання та восьмигранного підбанника, що первісно були кожуховані ґонтами, ошалювали вертикально дошками; в інтер’єрі зняли картон, під яким відкрилися пошкоджені зруби зі стінописом у вигляді херувимів в стилі ар деко. Через втрату стійкости зруби довелося стягнути лисицями на металевих шурупах. Пам’ятка стоїть, забезпечена від замокання, але втратила свій автентичний вигляд.

Архітектура

Церква (21,0х10,6 м) збудована з різаного гибльованого соснового дерева, на підвалинах, тризрубна, одноверха, орієнтована. Складається з квадратової в плані нави і вужчих прямокутних бабинця та вівтаря; до вівтаря по обидва боки прилягають невеликі прямокутні захристії, до бабинця з заходу — невеликий присінок. Центральний зруб вкритий шоломовою банею, що виростає зі світлового восьмигранного барабану; баня завершена сліпим ліхтарем з маківкою та хрестом на підхрестовому яблуку. Вівтар і бабинець вкриті двосхилими причілковими дахами з острішками, гребені яких сягають майже до верху восьмерика, по краях завершених хрестами. Дахи і баня вкриті мідною бляхою. По периметру церква оперезана широким піддашшям, яке оперте на фігурні випусти вінців зрубів, розірване в місцях прилягання захристій і присінку. Стіни підопасання ошальовані вагонкою (первісно відкритий зруб), а стіни надопасання та восьмерика ошальовані вертикально дерев’яними дошками з нащільниками (первісно кожуховані ґонтами).

Інтер'єр

В інтер’єрі простір нави висотно розкритий до зеніту куполу та до основи ліхтаря, об’єднаний з бабинцем високим арковим прорізом, з вівтарем — фігурною тріумфальною аркою. Четверик нави переходить у восьмерик через вітрила. Бабинець і вівтар перекриті сеґментними склепіннями, захристії – пласкими стелями. На надпоріжнику північної захристії збережений напис з датою зведення церкви «Создасѧ храмъ сей Преѽбраженіѧ Гда Бга и Спса ншего Іс Хрта Рокү Бжіѧ 1787: АѰПЗ Мцѧ ноемвріѧ днѧ З». При західній стіні бабинця влаштовані вузькі хори на двох дерев’яних різьблених стовпах. Стіни в інтер’єрі вертикально стягнені лисицями на металевих шурупах. Церква освітлена великими прямокутними вікнами: по два у північній і південній стінах нави та по одному у північній і південній стінах восьмерика та бабинця, вівтар освітлений з трьох боків.

Під знятими картонними плитами розкрилися фраґменти стінопису у вигляді херувимів та орнаментів в стилі ар деко: два на західній грані та один на північній грані восьмерика.

Іконостас складається з різночасових частин: ренесансової верхньої частини, датованої 1658 роком — з іконами відомого іконописця Миколи Петрахновича і різьбою сницаря Матвія, та пізньобарокової долішньої частини, кін. 1780‑х років — з царськими і дияконськими дверима та намісними іконами, а також бічні вівтарі.

З храмового обладнання на увагу заслуговують: двобічна монстранція, XIX ст. — з іконами «Св. Юрій‑Змієборець» з одного боку та «Новозаповітна Трійця» з другого, ікона «Богородиця Одигітрія», поч. XX ст., на повний зріст, мальована олією на полотні, а також стародруки, зокрема Єангеліє, 1690 року львівського друку.

Бічні вівтарі – дерев’яні, різьблені, золочені, зі скульптурами ангеликів і путті (кін. 1780‑х рр.); ікони — темперні на дошці. Вівтар Пресвятої Богородиці — з іконою «Богородиця Одигітрія» в ризах (поч. XX ст.) та з іконою «Матері Божої» у верхній частині (кін. XVIII ст.). Вівтар Преображення Господнього — з іконою «Преображення Господнє» в ризах (поч. XX ст.) та з іконою «Бог Отець і Святий Дух» у верхній частині (кін. 1780‑х рр.).

Іконостас

Іконостас — п’ятиярусний, дерев’яний, різьблений, золочений, складається із різних частин: верхня — ренесансова, 1658 р. та нижня — барокова, кін. 1780-і рр. Ярус ікон неділь П’ятдесятниці, празниковий, апостольський, пророчий яруси та Розп’яття датуються 1658 р. і походять з розібраної церкви Св. Миколи Крехівського монастиря.…Різьбу цієї частини іконостасу виконав сницар Матвій, ікони — пензля відомого львівського маляра Миколи Петрахновича [4]. Долішню, пізньобарокову частину, що складається із царських та дияконських дверей, намісних ікон над ними та бічних вівтарів із храмовими іконами, створено для цієї церкви наприкінці 1780‑х років [4]. Царські та дияконські двері – дерев’яні, золочені, різьблені у вигляді ґраток з розетками, обрамовані листям аканту, в стилі рококо, автор різьби — львівський сницар періоду пізнього бароко. Царські двері з центральною колоною увитою виноградною лозою, з чотирма клеймами євангелистів, дияконські двері без образів. Намісні ікони «Богородиця Одигітрія» і «Христос Спаситель», розташовані над дияконськими дверима, у різьблених пізньобарокових рамах, кін. 1780‑х рр. Верхні яруси іконостасу, первісно рядової побудови розташовані на фігурній арці. Празниковий і євангельський ряди вписані в простір східної стіни нави, апостольський і пророчий ряди розміщені на трьох стінах восьмерика бані, 1658 р. Празниковий ряд розміщений у два яруси, між якими встановлений додатковий ряд з шістьма євангельськими сценами – «Увірування Томи», «Жони Мироносиці», «Уздоровлення сліпого», «Христос і Самар’янка», «Силуамська купіль», «Явлення Христа св. Петрові Александрійському» зі «Спасом Нерукотворним» посередині. Празничковий і євангельський ряди вписані в простір східної стіни нави. Апостольський і пророчий ряди походять з розібраної церкви Св. Миколи Крехівського монастиря; розміщені на трьох стінах восьмерика бані (1658). По боках празникового і євангельського рядів розташовані додатково ікони — зліва «Св. Микола» (намісна ікона з крехівської церкви) та «Богородиця Знамення» над нею (1658); справа — «Зустріч в Емаусі» та коронована «Богородиця Одигітрія» над нею (XVII) — ймовірно, зі старої зарудецької церкви, до якої ікони іконостасу малював Іван Поляхович [6]. Вінчає іконостас ікона «Богородиця Знамення», над нею — Розп’яття з Пристоячими.

Ікони

Ікона «Старозаповітна Трійця», підписана іменем іконописця Івана Поляховича та датована 1666 роком [6], що походить з попередньої церкви в Зарудцях, зберігається в Музеї етнографії та художнього промислу.

Довкілля церкви

Церква стоїть на давньому цвинтарі, в східній частині в оточенні надгробків. Ділянка прямокутної форми, разом з цвинтарем обіймає велику територію, по периметру обсаджена ясенами, липами, туями; огороджена металевою сітковою огорожею, з чільного, південного боку — новою кованою огорожею на бетонному підмурівку. Вхід на територію — крізь дві залізні брами з фіртками у південному пряслі огорожі (навпроти церкви і дзвіниці). На схід від церкви розташована дерев’яна двоярусна дзвіниця стовпової конструкції, вкрита наметовим дахом, зведена у 1924 році. У південному пряслі огорожі, на осі дерев’яної дзвіниці стоїть мурована стінна триаркова дзвіниця, акцентована цибулястою банею, збудована 1992 р. Перед південним фасадом церкви встановлено два дерев’яні хрести.

Церква Преображення Господнього в Зарудцях — зразок традиційної тризрубної одноверхої церкви Галичини, а різьблений іконостас з іконами сер. XVII та кін. XVIII ст., а також бічні вівтарі кін. XVIII ст. відносять її до унікальних.

Пов'язані покликання

1. Володимир Александрович. Нововіднайдені джерельні матеріали до історії дерев'яного церковного будівництва другої половини. XVII ст. // Записки НТШ. Праці комісії архітектури та містобудування. – Т. 249.– Львів, 2005. – С. 542.
2. Оксана Бойко, Василь Слободян. Облікова документація на пам’ятку культурної спадщини церкву Преображення Господнього в Зарудцях Жовківського району. Науково-технічний архів Інституту Укрзахідпроектреставрація.
3. Памятники градостроительства и архитектуры УССР. – Том 3. – Киев: Будівельник, 1985. – С. 159-160.
4. Мар’яна Пелех. Іконостас Преображенської церкви села Зарудці з околиць Львова середини XVII ст. Сучасний стан // Апологет. Християнська сакральна традиція: віра, духовність, мистецтво. – Львів, 2009. – С. 114-118.
5. Василь Слободян. Жовківщина. Історико-архітектурні нариси церков. Том 5. – Жовква-Львів-Балтимор, 1998. – C. 69-70.
6. http://prostir.museum/ua/post/30965 Марія Гелитович, Роксолана Косів. Покров Пресвятої Богородиці: твори XV – ХІХ ст. зі збірки НМЛ імені Андрея Шептицького.