Церква Вознесіння Господнього

Історія

Перша згадка про село датується 1455 роком [4]. Невідомо, коли постала перша церква в селі, але у 1533–1542 роках вона вже існувала. Церква згадана в описі королівщини в землях Руських 1565 року, а в податковому реєстрі 1578 відзначений витківський парох. Десь у першій половині XVII ст. на землях села Витків було засноване містечко, яке отримало назву Новий Витків. Під роком 1662 в містечку відзначена церква.

У 1740 році в містечку була збудована нова дерев’яна церква. Короткий її опис залишено в акті візитації церкви 1762 року єпископом Максиміліяном Риллом: «Церква Вознесіння Господнього в Виткові місті, в добрах Францішка Потоцького. Церква в стінах і дахах добра. В ній вікна в дерево оправлені. Двері на завісах залізних з замком внутрішнім. Дзвіниця, на ній дзвонів три. Цвинтар огороджений. Парох о. Іван Крижевський, син Василя» [11].

У 1772 році містечко Новий Витків разом з усією Галичиною було зайняте австрійськими військами і включене до Австрійської імперії. У 1782 році був утворений Холоївський деканат, до якого ввійшов Новий Витків, котрий приєднали до Львівської єпархії. Від 1907 року центр деканату перенесли до Радехова. У 1828 році витківську церкву візитував митрополит Михайло Левицький. В документі візитації зазначено: «Містечкова церква Вознесіння Господа і Спаса нашого Ісуса Христа, з дерева соснового різаного о трьох копулах ставлена, в добрім стані. Є царські врата і побічні врата, але нема іконостасу. На захід від церкви на цвинтарі з дерева різаного дзвіниця. Парох о. Василь Зарицький». Ця дерев’яна тридільна трибанна церква простояла в містечку до початку ХХ ст. і згоріла 31 травня 1904 року [11].

Проєкт нової мурованої церкви виготовив львівський архітектор Василь Нагірний, про що повідомляла 1904 року газета «Діло» [3]. Зводилася церква у 1904–1910 рр. на кошти меценатів, будівництво вів архітектор Яків Рудницький, яке завершилося 1910 року. Багато доклався до будови церкви всесвітньовідомий оперний співак Олександр Мишуга, уродженець Нового Виткова. На південній стіні південного рамена церкви поміщений напис: «Памяти Олександра Мишуги світової слави оперового співака, вірного сина українського народу, щедрого жертводавця на народні ціли. *7.VI.1853.†9.ІІІ.1922». Свою частину коштів на церкву дав колятор граф Станіслав Бадені.

Нова мурована церква постала монументальною хрещатою однобанною спорудою у візантійському стилі. Для прикрашення церкви останній дідич Нового Виткова граф Стефан Рафаль Бадені (1885–1961 Дублін) замовив в Краківській майстерні вітражів С. Ґ. Желенського вітражі для вівтарної частини церкви. Їх проєкт виконав тодішній мистецький керівник майстерні Стефан Вітольд Матейко (1872 Коломия — 1935 Краків), братанок польського маляра Яна Матейка. Ці вітражі виконані у 1910‑х роках і встановлені у вівтарі – «Св. Кикилія» у північно‑східному вікні, «Св. Стефан» – у південно‑східному і «Розп’яття» – в круглому східному вікні.

Намісні ікони іконостасу: св. Микола, Пр. Богородиця, Христос‑Учитель і Вознесіння Господнє малював польський художник Константин Дзбанський; верхні ряди іконостасу — робота пензля відомого митця Осипа Куриласа, виконані до Першої світової війни; йому належать також великий запрестольний образ «Вознесіння Господнє», сиґнований в нижньому правому куті «О. Курилас».

У 1936 році стіни церкви почали розписувати відомі художники Павло Ковжун та Михайло Осінчук [5]. Очевидно, їм обидвом належить програма розписів. Ковжун і Осінчук розписали наву та бічні рамена. Після смерти П. Ковжуна у 1939 році роботу продовжував сам М. Осінчук під час війни. Зокрема, святий архангел Михайло виконаний в липні 1944 року, як вказує дата на зображенні. Вівтар і бабинець церкви залишились не розписаними.

Розписи Ковжуна і Осінчука характеризуються модерновою стилістикою, пов’язаною зі школою Михайла Бойчука, основою якої є візантійські фрески та національні елементи. Великі площини обрамовані складним насиченим кольором орнаментом, кольорові маси зрівноважені, постаті потрактовані декоративно‑площинно [12].

Художники створили свій неповторний стиль. В основі побудови постатей, малювання яких належало М. Осінчуку, лежав поділ кольору на три тони, за допомогою яких декоративно моделювалися світлотіньові переходи. П. Ковжун, взявши на себе проєктування та розробку орнаментів, також орієнтувався на схожий принцип, використовуючи в багатьох випадках різні відтінки одного кольору. Характерні риси малярства обох художників простежуються і в їхніх станкових роботах та графіці [7].

Після ліквідації Української греко‑католицької церкви совєтською владою у 1946 році витківська церква перейшла в підпорядкування російської православної церкви і продовжувала діяти весь період совєтської окупації. В той час були виконані деякі розписи. «Емігрувавши за кордон, митець залишив не розписаними вівтар і бабинець, який у 1980‑х рр. ХХ ст. був непрофесійно розмальований»[6].

На початках Незалежности церква повернулася в лоно відновленої УГКЦ. Громада мала намір розписати церкву наново, поверх пошкоджених розписів П. Ковжуна і М. Осінчука. На щастя, реставратори і громада порозумілись і знайшли компромісний варіант. «Оскільки в кінці 1990‑х років авторський розпис перебував у незадовільному стані, а примітивне малярство не задовольняло естетичних потреб громади, то постало питання перемалювання всього храму. Було докладено чимало зусиль щоб переконати громаду в необхідності збереження малярства М. Осінчука. І саме можливість доповнення розпису в стилі та колористиці автора схилила громадську думку до реставрації живопису відомого художника»[7]. Реставрація стінопису тривала з 2006 р. по 2011 р. Пам’яткові розписи були відновлені, а нерозписані стіни вівтарної частини і західного крила нави вкриті новим стінописом, виконаним у тій же техніці та стилістиці, що й авторський. Програму нових розписів розробили О. Рішняк та О. Садова на основі збережених станкових творів П. Ковжуна та М. Осінчука. Під час реставрації було розкрито автентичне зображення св. Йосафата Кунцевича, поверх якого у совєтський час був аматорськи намальований св. Миколай. Також було розчищено від щільного перемалювання елементи декору, які виявились меморіальними картушами, присвяченими пам’яті місцевих учасників національно‑визвольних змагань та Олександра Мишуги.

У 1920‑х роках громада звела муровану стінну дзвіницю навпроти головного входу церкви, яка служить одночасно і брамою на церковне подвір’я.

Архітектура

Церква у Новому Виткові – хрестовокупольна, візантійського типу в класицистичній стилістиці. Орієнтована по осі схід‑захід. Мурована, отинькована, на високому цоколі. Розпланувально‑просторову структуру формують простори квадратової нави, прямокутний вівтар з півциркульною апсидою з двома невеликими квадратовими захристіями по боках, видовжений бабинець від заходу та два короткі прямокутні рамена від півночі і півдня. Сферична баня, що вкриває високий циліндричний світловий барабан з невисоким цоколем, увінчана ажуровим ліхтарем з маківкою та хрестом. Вівтар, бабинець і рамена вкриті двосхилими дахами під бляшаною покрівлею, гребені яких сягають верхнього краю цоколя барабану. Компонування фасадів — класицистичне. Стіни членовані пілястрами тосканського ордеру, що несуть простий антаблемент; бабинець та рамена акцентовані трикутними фронтонами, завершеними кам’яними різьбленими хрестами. Циліндричний барабан освітлений вісьмома вузькими вікнами в полях між лопатками. Віконні прорізи з півциркульним завершенням прикрашені архівольтами з замковими каменями. Вівтар акцентований великим круглим вікном. Головний вхід — на осі західного фасаду бабинця, підкреслений трикутним фронтоном і профільованим порталом. В тимпані трикутного фронтону даху поміщена дата: «Р. Б. 1910».

Інтер'єр

В інтер’єрі простір нави розкритий до зеніту куполу, що перекриває світловий барабан, посаджений на чотири підпружні арки та вітрила. Бабинець та рамена хреста перекриті півциркульними склепіннями, апсида вівтаря — конховим склепінням, захристії перекриті пласкими стелями. При західній стіні бабинця влаштовані вузькі хори з перилами у вигляді кованих стильових ґраток, а під ними — внутрішньо виділений присінок, відділений шестипільною дерев’яною заскленою перегородою.

Внутрішнє обладнання церкви — дерев’яні іконостас, бічні вівтарі, синтрон, престіл, кивот, казальниця — характеризується стильовою накладною золоченою різьбою. Кивот у вигляді четверика під куполом з ліхтарем, з чотирма образами О. Куриласа.

Запрестольна ікона «Вознесіння Господнє» на полотні, сиґнована іменем О. Куриласа.

Вітражі у вівтарі, 1910 р., виготовлені за у краківській майстерні вітражів С. Ґ. Желенського, за проєктом Стефана Вітольда Матейка (1872 Коломия — 1935 Краків) – «Св. Кикилія» у північно‑східному вікні, «Св. Стефан» у південно‑східному вікні, в круглому східному вікні – «Розп’яття».

Бічні вівтарі: «Найсвятіше Серце Ісуса», вверху образ в круглій рамі «Ісус молиться на оливній горі і вівтар «Богородиця Одигітрія», вверху «св. Йосафат Кунцевич».

Дерев’яні лави — скромно різьблені. Збережений настил підлоги з керамічної плитки фірми «L&G Kaden Kraków Lwów».

Феритрон двобічний, в пишно різьбленій і золоченій рамі, з іконами на дереві – Божої Матері «Нев’янучий цвіт» і «Вознесіння», XIX ст. Феритрон на блясі «Марія з лілією».

Іконостас

Іконостас — дерев’яний, з накладною золоченою різьбою, аркової побудови, чотириярусний, вирізняється гармонією форм і розмірів; намісний ряд з іконами: св. Микола, Пр. Богородиця, Христос‑Учитель і Вознесіння Господнє, пензля Константи Дзбанського. Верхні ряди іконостасу роботи Осипа Куриласа. Кожна ікона намісного ряду є офірою, про що твердять підписи внизу: Св. Миколай і Христос – «Офѣра: Благородной Фелиції Мѣръ» K. Dzbanski; ікона Пр. Богородиця – «Офѣра: Панѣ Марїи Корчиньскои»; ікона Вознесіння Господнє – «Офѣра: Благородной гр. Цецилїи Бадени». Царські двері з чотирма клеймами євангелистів і дияконські двері з образами святих Лаврентія і Стефана — пензля О. Куриласа.

Ікони

Ікона Христа Страстотерпця з написом: «Той образ Σправив ВаΣіли Кузік з жоною свею Хвескою за одпощеніє гріхові своїх і родителі своїх R. P. 1758».

Стінопис

Стіни церкви вкриті орнаментальними та сюжетними розписами авторства Павла Ковжуна та Михайла Осінчука, що характеризуються модерновою стилістикою, основою якої є візантійські фрески та національні елементи. Великі площини обрамовані складним насиченим кольором орнаментом, кольорові маси зрівноважені, постаті потрактовані декоративно‑площинно.

В куполі на ультрамариновому тлі зображені херувими, між вікнами барабану — архангели, під вікнами — Мати Божа, Ісус Христос, св. Іван Хреститель, св. священномученик Йосафат, св. великомучениця Варвара, св. ап. Петро, св. великомучениця Катерина; на вітрилах — чотири євангелисти. Над арковими вікнами рамен — по два ангели тримають християнські символи; на стіні північного рамена — символ Богородиці МР, по боках вікна — святі рівноапостольні Володимир і Ольга, під вікном — картуш з іменами героїв, що загинули за волю України; на південній стіні південного рамена — символ Христа (ХР); по боках вікна — святі Кирило і Методій, під вікном — картуш з пам’ятним написом Олександру Мишузі.

Стіни вівтарної частини і бабинця вкриті новим стінописом, виконаним у тій же техніці та стилістиці, що й авторський. Програму нових розписів розробили О. Рішняк та О. Садова на основі збережених станкових творів П. Ковжуна та М. Осінчука. На синьому тлі склепіння бабинця зображені херувими; на північній стіні – свв. Антоній і Теодозій; на південній стіні – свв. Борис і Гліб. У вівтарі – в консі – Богородиця з Ісусом з ангелам по боках, на північній стіні – св. Василій Великий, на південній — св. Іван Золотоустий.

Довкілля церкви

Церковна ділянка — невелика, опарканена гарною кованою огорожею на високому цегляному підмурівку, з кованою фірткою між двома цегляними стовпами — в північному пряслі, від дороги, і з широкою двопільною кованою брамою — в південному пряслі огорожі На захід від церкви, на осі розташована стінна триаркова брама‑дзвіниця (1920) в класицистичному стилі. Акцентована фронтоном з кам’яним хрестом. У великій центральні арці-брамі влаштовані двопільні ковані ворота, у вузьких бічних арках у два яруси повішано по одному бронзовому дзвону (два давніх і два нових). Між церквою та брамою‑дзвіницею стоїть дерев’яний хрест «Свята місія / Єромонаха / Володимира‑Василя / Вороновського / з 28 червня по 4 липня 2004 р.Б. / с. Новий Витків». В південно‑західному куті території збудована цегляна кринця‑каплиця, в південно‑східному куті – каплиця, вкрита банею.

Пов'язані покликання

1. Генеральні візитації церков і монастирів Володимирської унійної єпархії кінця XVII – початку XVIII століть: книга протоколів та окремі описи / ред. А. Ґіль, І. Скочиляс. – Львів-Люблин, 2012. – С. 77-78.
2. Святослав Гординський С. Павло Ковжун 1898-1939. – Краків-Львів, 1943. – С. 40.
3. Діло. – Львів, 1904. – Ч. 29.
4. Теофіл Коструба. Белз і Белзька земля до від найдавніших часів до 1772 року. – Нью-Йорк-Торонто, 1989. – С. 90.
5.   Михайло Осінчук. Мистець. Маляр. Статті М. Островерхи, П. Андрусіва і М. Осінчука. – Ню Йорк, 1967. – С. 33.
6. Олег Рішняк Компромісні рішення при реставрації творів монументального мистецтва XX століття в діючих сакральних спорудах // Волинська ікона: дослідження та реставрація. Науковий збірник. – Випуск 25. Матеріали ХХV Міжнародної наукової конференції, присвяченої 25-річчю Музею волинської ікони м. Луцьк, 25-26 жовтня 2018 року. – С. 262.
7. Оксана Садова-Мандюк. Творче обличчя Ю. Буцманюка на тлі новітніх тенденцій монументального релігійного малярства в Галичині першої половини хх століття // Традиції та новації у вищій архітектурно-художній освіті. – Випуск 1/2019. Харків, 2019. – С. 42-50.
8. Ігор Скочиляс. Релігія та культура Західної Волині на початку XVIII ст. За матеріялами Володимирського собору 1715 р. – Львів, 2008. – С. 67.
9. Василь Слободян. Церкви Василя Нагірного // Вісник Інституту Укрзахідпроектреставрація. – Ч. 2. – Львів, 1994. – С. 24.
10. Василь Слободян. Архітектор Яків Рудницький і його церкви // Збірник матеріалів Перших Жидачівських читань, які відбулися 8 грудня 2017 р. Жидачівщина. Вип. I. - Львів-Жидачів, 2018. 108 с.
11. Василь Слободян. Церква Вознесіння Господнього у Новому Виткові. Історична довідка. Львів, 2023 р.
12. Мар’яна Студницька. Релігійне малярство Павла Ковжуна та Михайла Осінчука: світоглядні моделі й особливості художнього стилю // Вісник Львівської національної академії мистецтв. – Львів, 2011. – Вип. 22.