Церква Святого Дмитрія

Історія

Вульки Мазовецькі (давня назва села Волиці) вперше згадуються у письмових джерелах 1513 р. Наприкінці ХІХ ст. власницею посілості, була княжна Северина Сапіга. Попередня церква, побудована очевидно XVIII ст., згадується у документах від 1803 р. і 1828 р. 1842 р. її з канонічною візитацією відвідав єпископ Іван Снігурський. Храм визнали замалим для парафіян [1, с. 25]. 1875 р. стараннями пароха села о. Корнила Саїка за оригінальним проєктом Сильвестра Гавришкевича побудували велику дерев’яну церкву. 1901 р. за ініціативи тодішнього пароха о. Омеляна Заремби у церкві встановили іконостас з іконами Теофіла Копистинського.

Архітектура

Структура цього храму унікальна для церковної спадщини Східної Галичини останньої третини ХІХ ст. У ній виявилися ідеї новаторства властиві для доби пошуку самобутнього стилю української архітектури. Хрещата в плані п’ятиверха споруда оточена по периметру опасанням на стовпцях. До бабинця приставлений присінок. Ризниці сховані під опасанням, однак їхні дахи піднімаються над ними.

Вівтарна частина та бічні рамена п’ятигранні в плані, бабинець — прямокутний. Над дуже високими стінами підносяться масивні восьмерики, увінчані шоломовими банями. Навколо центрального приміщення прорубано навхрест арки у ще чотири. Кожна баня відкрита знизу до зеніту, причому пандативи влаштовано на значній висоті. Арки‑вирізи дуже великі, сягають залому. Завдяки цьому всі п’ять бань об’єднані в єдину просторову композицію: вони ніби зависли у повітрі, як балдахін над сакральним простором. Під час руху в інтер’єрі спостерігаємо гру світлих і темних площин, прямих і кривих ліній. Форми арок вирізів перетинаються, створюючи несподівані комбінації.

Усі бані не диференційовані за висотою, поставлені близько, практично на одному рівні та зібрані в цільну структуру. Грандіозна за розмірами і за зосередженою в ній енергією композиція впливає в першу чергу могутнім втіленням сили, складеної з рівних величин. Куполи не послідовно виростають з об’єму, який увінчують, а контрастно протиставляються настільки ж компактному кубічному масиву. Замість традиційної послідовної ієрархії форм архітектор використав принцип зіставлення. На межі підкупольного простору та бічних рамен встановлені двох’ярусні трифорії-аркади.

Центрична композиція споруди змусила будівничого рівноцінно вирішити архітектуру фасадів і три входи. Через які б двері не заходити в храм, уже з першого погляду відкриваються всі бані, об’єднані арками‑прорізами. Однакові за розмірами та конструкцією, вони створюють надзвичайно цільний, гармонійний простір. Відповідно до законів оптичного сприймання предметів у просторі, висока споруда здається значно вищою, оскільки стіни мають нахил до середини.

За словами дослідника церковної архітектури Василя Слободяна, церква вражає своєю монументальністю і належить до найкращихдерев’яних будівель реґіону [1, с. 25].

Інтер'єр

На контрасті з монументальністю зовнішньої брили церкви, її інтер’єр вражає примхливістю зорових ефектів. Організація внутрішнього простору храму не видається однорідною. У нижньому ярусі більшою мірою виявлено повздовжній осьовий напрям до вівтаря. Проте при сприйнятті інтер’єру з балконів‑містків верхнього ярусу вже виразно прочитується хрещатий план споруди та її п’ятиверхість. У храмі багато півциркульних форм. Це — арки трифоріїв першого та другого ярусів, великі підпружні арки нави, розташовані під пандативами куполів, завдяки чому не тільки виразно прочитуються, а й буквально обручем охоплюють простір під центральним куполом. Здається, саме завдяки багатству дугоподібних ліній та особливо підпружним аркам головного купола створюється враження енергійного руху до вівтаря [2, с. 84].

Унікальна за художнім звучанням композиція ківорія церкви с. Волиця відтворює невагоме нервюрне склепіння. Масивні колони огорнені звивами виноградних лоз та завершені капітелями композитного ордера. Вони підтримують ажурну конструкцію з чотирьох півциркульних арок, прикрашених вишуканим драпуванням срібних різьблених завіс, підхоплених позолоченими китицями. Ще дві дуги, перехрещені по діагоналі, відтворюють хрестове склепіння. Позолочені рельєфні дуги прикрашені зображенням шестикрилих серафимів. По центру із символічних небес до престолу спускається рельєфна фігурка голуба, втілення Духа Святого, в оточенні срібних хмар і золотого проміння Ґлорії. Увінчують композицію скрижалі Завіту та хрест [2, с. 102].

Два рідкісні для церковної архітектури стаціонарні аналої розташовані на сходинках солеї, вони мають опори у вигляді масивного восьмигранного стовпа та прикрашені яскравими орнаментами.

Іконостас

На початку ХХ ст. яруси іконостасів частково втратили чіткий порядок розташування та тяблову структуру. Вони сприймаються як легка перегородка, в якій важливу роль відіграє пластичність архітектурної будови та скульптурне багатство.

Іконостас храму с. Волиця можна сміливо зарахувати до визначних пам’яток сакрального мистецтва Галичини цього періоду. Він займає всю ширину центральної нави, а по висоті сягає підбанника над святилищем. Середнє прясло іконостаса спрямовується вгору з такою силою, що деформує горизонтальні членування, які з наближенням до центру теж заламуються по вертикалі. Тут поєднана гармонія виразних вертикальних ліній різьблених колонок і рам не з горизонтальними лініями, яких майже немає, а з опуклими й навскісно піднятими вгору карнизами, що утворюють особливий хвилястий ритм, надаючи композиції стрімкої динаміки й вишуканості. Іконостас вирізняється сміливістю, несподіваною свободою та енергією в оперуванні класичними формами, акцентуванням різьбленого декору, виразною скульптурністю, яка перетворює іконостас на пластичний об’єм. До цього слід додати, що різьблення ажурне, рельєфне і дуже пишне. Акант, пальмети, лоза, антемій, стилізовані троянди, рокайлі, квіти граната та інші мотиви вирізьблені професійно, гарно.

Тріумфальна арка виявилася надто вузькою для того, щоб вмістити усі прясла традиційного іконостасу. Тому намісні ікони Святого Миколая та покровителя церкви Святого Дмитрія винесли в бічні вівтарі. Саме ця особливість дозволяє зробити висновок, що таку композицію передбачив Сильвестр Гавришкевич. Бічні вівтарі датовані кінцем ХІХ ст. Архітектор, проєктуючи споруду храму, передбачив їхнє розташування в інтер’єрі та прорізав круглі віконця у стінах бічних рамен. Верхній ярус вівтарної композиції встановили навпроти вікна, використовуючи природне світло для освітлення вітражної композиції [2, с. 186]. Намісні ікони Богородиці з Дитятком та Ісуса Христа походять з попереднього іконостасу та є сучасними з вівтарними образами.

Стараннями пароха о. Омеляна Заремби ікони для нового іконостаса виконав Теофіл Копистинський. Маляр спирався на традиції українського іконопису XVIII — першої половини ХІХ ст. Не відмовляючись від церковних канонів, відповідно до нових вимог часу, великої уваги надавав проблемі психологічної виразності, емоційності та портретності образів. Ікони вражають життєвою переконливістю, побутивізмом конкретного середовища та неперевершеною майстерністю виконання.

Ікони

У святилищі храму зберігаються образи Теофіла Копистинського «Молитва на Оливній горі» та «Коронування Богородиці», кошти на які офірували місцеві мешканці.

З попередньої церкви у храм перенесена ікона XVIII ст. з рідкісною іконографією апостола Петра, що тримає у руках каміння.

1902 р. до церкви закупили феритрон з іконами Ісуса Христа та Богородиці у різьбленому позолоченому кивоті.

У наві церкві зберігається ікона «Покладення у гріб», яку виконав Яків Хомик 1921 р.

Стінопис

Церква у Волиці рідкісний зразок надзвичайно широкої іконографічної програми поліхромії. Фігуративні зображенні та сюжетні композиції, що чітко відділені одна від одної орнаментальними рамами, у декілька ярусів вкривають площину стіни. Ведучи глядача від картини до картини, малярі розповідають основні епізоди Старого та Нового Завітів, доповнюючи їх важливими сюжетами з історії української церкови.

Композиції з безпосередньою наївністю малярської манери виконали очевидно місцеві майстри, які орієнтувалися на знані зразки релігійного малярства К. Устияновича та Т. Копистинського.

Довкілля церкви

На подвір’ї церкви стоїть сучасна мурована дзвіниця 1979 р. з трьома дзвонами. Головний з них має назву «Дмитрій» на честь покровителя храму, його відлили 1922 р.

Пов'язані покликання

1. Слободян В. Жовківщина. Т5. Історико-архітектурні нариси церков. Львів: Балтимор, 1998. 188 с.
2. Студницька М., Студницький Р. Церкви Галичини кінця ХІХ – першої третини ХХ ст.: художній образ храму. Львів: ЛНАМ, 2016. – 252 с.