Церква Успіння Пресвятої Богородиці

Історія

Назва села відображає його географічне розташування якихось кількадесят метрів від промаркованого витоку ріки Західний Буг, яка століттями формувала історично ментальний кордон між західною і східною частинами України (межа між Російською та Австро‑угорською імперіями). У 1730 р. вже існуючу дерев’яну, ймовірно тридільну одноверху церкву, з гори Збіч перенесли в центральну частину села, очевидно доповнивши бічними раменами, відповідно до обрядових нововведень Замойського собору 1720 р. З метою розширення простору церкви ймовірно 1825 р. (цей рік вказаний як рік будівництва церкви у Шематизмі 1914 р.) або 1827 р. (коли парафією заопікувався о. Платон Тарнавський, який доєднав до парафії ще й село Колтів) бічні рамена були розбудовані, що змінило традиційні пропорції, надто видовживши поперечну вісь об’ємно‑просторової композиції споруди.

У 1848 р. Успенська церква у Верхобужі змінила статус з матірної на дочірню.[1] Російсько‑радянська окупація села у 1944 р. принесла трагедію — поважаного парафіянами о. Володимира Теленка, який відмовився підкоритися московському патріархату, було заслано. Довгий час церковні відправи виконували священики з с. Ушня, зачиненою церква простояла від 1973 до 1988 рр. З липня 1988 р. у церкві відновлено богослужіння за сприяння о. Василя Сагана. На честь цієї події встановлено біля святині пам’ятний хрест.[2] після невдалого ремонту не лише дахи, але й стіни надопасання церкви були вкриті оцинкованою бляхою. На щастя, проведена 2014 р. реставрація повернула споруді автентичний вигляд.

Архітектура

Церква дерев’яна, одноверха, хрещата в плані, з прямокутними в плані бічними раменами, ліве рамено по довжині дещо більше від правого. З північного боку до прямокутного вівтаря прилягає невелика ризниця. Піддашшя оперте на випусти зрубів. Стіни надопасання кожуховані ґонтом. Зруб підопасання відкритий. Прямокутні вікна невеликих розмірів. Над навою, на приземистому восьмерику, розміщений шоломовий верх, увінчаний глухим восьмигранним ліхтарем з маківкою і кованим ажурним хрестом. Над вівтарем розміщений відкритий восьмигранний ліхтар. 2014 р. відбулась реставрація церкви, внаслідок якої стіни надопасання звільнили від зашиття бляхою і повернули їм автентичний вигляд.

Інтер'єр

Інтер’єр церкви невисокий, притемнений. Вражає автентично збережений дух епохи рококо, який окрім витриманої стильової однорідності обстави XVIII ст. зберіг унікальний характер канонічних змін у вистрої унійного храму, спричинений реформою Замойського собору 1720 р. і програмою василіанського чину, спрямованою на зближення з Святим престолом Римо‑католицької Церкви. Це виразно простежується у просторовій розбудові вірогідно первісно тридільного храму на хрещату композицію з розвиненими раменами обабіч нави для встановлення престолів пристінних бічних кількаярусних вівтарів з метою відправлення окремих Літургій біля них, окрім головного престолу у святилищі. Вони добре акцентуються донині у формі домінуючих по висоті у раменах шести триярусних вівтарів, що за архітектонікою створені на зразок римо‑католицьких пристінних аналогів, які своєю чергою наслідують форми головних фасадів костелів епохи бароко й рококо з переважно розірваними фронтонами і в оточенні об’ємної фігурної пластики. Ікони цих вівтарів виконані в стилістиці XVIII ст. Вівтарний ансамбль нави смислово й стилістично завершує найбільш багато оздоблений запрестольний вівтар Богородиці Почаївської у барокових ризах і рококовому обрамленні зі скульптурами святих Петра і Павла. Доповнює рококовий ансамбль інтер’єру двобічний, автентично збережений феретрон з головною процесійною іконою «Вознесіння Богородиці» та винятково рідкісна казальниця зі збереженими на усіх шести гранях іконографічними образами Отців Церкви, виконаними в бароковій живописній манері.

Іконостас

Загальну іконографічну панораму бароково‑рококового ансамблю обстави вивершує по центру нави чотириярусний іконостас, скомпонований з двох різночасових частин. Царські і дияконські врата, намісний та пророчий ряди відповідають загальній іконографічній програмі вистрою храму після перебудови 1730 р., натомість апостольський ряд і ярус П’ятидесятниці відповідає стилістиці більш раннього періоду — XVII ст. Очевидно, це — збережена частина первісного іконостаса церкви, коли вона ще стояла на г.Збіч. Ймовірно, Царські врата середини XVII ст. з цього більш давнього іконостаса нині є в пристінному вівтарі чолової стіни лівого рамена церкви, обабіч ікони Страждального Христа в терновому вінку.

Ікони

У церкві є рідкісний образ Богородиці Непорочного зачаття, який відрізняється від решти високопрофесійної іконографії церковного інтер’єру монастирської василіанської школи. Він створений місцевим малярем у стилістиці наївного народного примітиву. На ньому зберігся напис: «Правдивий візерунок чудовного образа Матки Стон Тартаковскій сооружи раб Божий Андрей Василишин року Божия 1785».

Стінопис

Розпис стін виконано в контрастних вохристих і голубих тонах з включенням орнаментів зі стилізованих рослин, поданих як імітація рельєфу. Стінопис виконаний 1989 р., тоді ж позолочено іконостас і пофарбовано на біло його тло.

Довкілля церкви

З південно‑західного боку від церкви розміщена дерев’яна дворівнева дзвіниця каркасної конструкції, увінчана чотирисхилим наметовим дахом. Нижній рівень дзвіниці вертикально шальований дошками.

Пов'язані покликання

1. Верхобуж. Церква Успіння Пр. Богородиці http://decerkva.org.ua/verkhobuzh.html   
2. Церква Успіння Пресвятої Богородиці (Верхобуж) https://uk.wikipedia.org/wiki/