Церква Різдва Пресвятої Богородиці

Історія

Перші згадки про церкву в Угнові відносяться до початку XVI ст. На давньому рукописному Євангелії з першої пол. XVI ст. збереглися записи про надання міщанами церкві ґрунтів в місті і на передмісті. В актах 1627 року згадується дерев’яна церква Вознесіння Господнього, яка стояла на тій самій церковній ділянці, що й теперішня. У 1627 ловчий галицький Ляховський, співвласник міста, подарував це місце на Василиянський монастир Різдва Пр. Богородиці, який був створений на основі старої дерев’яної церкви. Приблизно 1640 року, в часи холмсько‑белзького єпископа Методія Терлецького (†1649), монастир прийняв унію. За його наступника Якова Суші впродовж 1640–1670‑х років за міську церкву точилася боротьба між православними і уніятами. Кульмінаційним моментом цієї боротьби був напад на холмсько‑белзького унійного єпископа Я. Сушу, який 1670 року відвідав Угнів, і змушений був скритися в церкві перед нападниками. Як православна, угнівська громада підпорядковувалася луцькому єпископові Ґедеону Святополку. 1676 року за міськими оборонними валами, на віддалі 500 м від давньої церкви звели нову дерев’яну православну церкву Вознесіння Господнього, яка, як і міська, від 1717 року була греко‑католицькою. Василиянський монастир занепав ще перед 1717 роком, а заміську церкву розібрали 1822.

У 1797 році розпочали перебудову міської церкви з дерев’яної на муровану. Для цього використали цеглу з розібраних міських укріплень. Але після зведення вівтаря, через брак коштів роботи були припинені. У 1808–1812 роках відновили дерев’яні наву і бабинець. У 1854–1857 роках коштом і заходами угнівських міщан Стефана і Пелагії Жуковських, за сприяння о. Йосифа Держка обмурували дерев’яну частину церкви і звели три бані. Дерев’яну церкву розібрали і продали до села Кам’янка Нова Жовківського району, де вона стоїть донині. У 1860 році поруч з церквою збудували нову дерев’яну дзвіницю. 1893 року мурована церква була ґрунтовно реконструйована за проєктом Василя Нагірного, відомого будівничого церков та громадського діяча. Тоді розбудували бабинець в західному напрямі, надбудували восьмибічні барабани, наріжники трьох основних частин церкви прикрасили вежечками з маківками. У 1903 році за проєктом Яна Богуцького були влаштовані нові металеві конструкції для бані, а також прибудували ґанок до північного фасаду нави з влаштуванням входу. У 1907 році різьбар Євстахій Щуплакевич закінчив різьбярські роботи церковного вистрою: іконостас, вівтарі та казальниця у вигляді човна. В листопаді 1918 року з балкону церкви була проголошена ЗУНР в Угнові. У 1934–1936 роках стіни церкви вкрили поліхромними розписами пензля Дем’яна Горняткевича, при допомозі маляра Олександра Дикого. 24 червня 1936 року церкву освятив перемиський єпископ Йосафат Коциловський. Після ліквідації совєтською владою греко‑католицької церкви у 1946 році угнівська церква стояла зачиненою аж до 1991 року. Виселені 1946 року мешканці Угнова частково повернулися після 1951 року. Поляки, які виїжджали з Угнова 1951 року, разом з костельним вистроєм вивезли з церкви казальницю. З включенням Угнова до УРСР церква була перетворена на машинно‑тракторну станцію. 1991 року церкву повернули православній громаді міста. Від 2020 року в церкві відправляють богослужіння і православні, і греко‑католики.

Архітектура

Церква зведена з цегли на кам’яних фундаментах, тридільна трибанна, з двома захристіями, традиційно орієнтована вівтарем на схід. Базована на характерній для дерев’яних церков планувально‑просторовій структурі. До квадратової нави прилягає квадратовий з заокругленими кутами вівтар та видовжений розбудований бабинець з нартексом, у якому по боках влаштовані виходи по спіральних сходах на хори. До вівтаря по обидва боки прилягають партерові захристії зі зрізаними наріжниками. Головний вхід підкреслений чотириколонним портиком з кам’яним балконом з балюстрадою; бічний вхід у північній стіні нави підкреслений барокізуючим ґанком.

Нава завершена великою витягненою восьмигранною банею на дуже низькому восьмигранному барабані з двома круглими вікнами у бічних барокізуючих фронтонах. Наріжники нави та нартексу фланковані восьмигранними вежечками, увінчаними цибулястими маківками. Бабинець і вівтар завершені аналогічними, але меншими банями на сліпих низеньких восьмериках з барокізуючими фронтонами. Всі бані увінчані цибулястими маківками на високих вузьких ліхтарях з кованими хрестами.

Західна частина бабинця вкрита двосхилим дахом з трикутним фронтоном увінчаним кам’яним хрестом на чільному фасаді. В архітектурному вистрої церкви стосований класицистичний ордерний. Фасади всіх об’ємів викінчені профільованим карнизом з фризом, оздоблені спарованими тосканськими пілястрами, північний та південний — над ґзимсами прикрашені аттиками з відкритою аркатурою. В полі фризу західного фасаду поміщений напис «Благословен гряд[ущ]ий в ім’я Господнє» золотими літерами на синьому тлі.

Інтер'єр

Внутрішній простір церкви висотно розкритий до зенітів куполів. Куполи нави і бабинця оперті на підпружні арки, купол вівтаря — на стіни. Частина (пізніше добудована) бабинця перекрита вітрильним склепінням, хори в нартексі – півциркульним. Південна захристія перекрита хрестовим склепінням, північна (пізніше добудована) – склепінням кляйна. Хори при західній стіні церкви, з сеґментним вступом, огороджені кованим поруччям мистецької роботи.

Стіни церкви вкриті тканинними розписами Д. Горняткевича та О Дикого в стилі українського модерну. Збережено стильовий іконостас різьби Євстахія Щуплакевича, вистрій вівтарної частини, столярка дерев’яної стінки з входами під хорами, двері головного та північного входів. В південній захристії збережений камін та вмуроване місце на лямпаду з витяжкою, оздоблене на стіні двоголовою тваринкою. Підлоги вимощені керамічними плитками, в наві і бабинці – піскового кольору з вохристим взором, у вівтарі – з кольоровим геометричним орнаментом.

Вівтар оздоблений дерев’яною архітектурною конструкцією в класицистичному стилі – у вигляді шести пристінних колон на великих різьблених консолях, з композитними капітелями та антаблементами. Колони фланкують три прясла, у компонування яких інтеґровані овальні вікна, обрамовані різьбленою драперією. Центральне прясло з запрестольною іконою Пресвятої Богородиці. На стінах бічних поміщені здвоєні ікони у пишно різьблених рамах. В простінках між колонами поміщені різьблені золочені херувими. Завершений вівтар скульптурною композицією з ангелів, херувимів і путті та скульптурою Бога‑Отця зі Св. Духом в променях посередині.

Престіл оздоблений накладною золоченою різьбою з рослинними мотивами. На престолі два кіоти (в церкві правлять богослужіння дві громади), стінки одного з мальованими образами. Жертовник — різьблений, з іконою Пресвятої Трійці.

Іконостас

Іконостас — різьблений, чотириярусний, на високій фігурній арці з традиційним рядовим розташуванням ікон. Намісні ікони у візантійському стилі. Дияконські двері різьблені з горельєфними зображеннями архангелів Михайла з вогняним мечем та Гаврила. Царські двері різьблені з чотирма горельєфними клеймами з символами євангелистів та двома мальованими клеймами зі сценою Благовіщення. Ікони празничкового, апостольського і пророчого рядів професійного письма початку XX ст.

Ікони

В церкві збереглося кілька давніх ікон: «Зняття з Хреста», «Христос‑Учитель» (XVIII), «Св. Микола» і «Успіння Пр. Богородиці» (XIX).

Стінопис

Стіни, куполи і склепіння у 1934–1936 роках вкриті розписами Дам’яна Горняткевича. В центральному куполі зображено сцену Вознесіння Господнього. На стінах ближче до престолу зображені святі Петро і Павло. На вітрилах нави зображені чотири євангелисти. В куполі бабинця зліва: сцена Покрови Пр. Богородиці, до якої ідуть постаті святих апостолів Андрія, Ольги і Володимира, Нестора‑літописця (збережені); короля Данила, гетьмана Івана Мазепи і Тараса Шевченка (втрачені), постать Маркіяна Шашкевича (збережена), полковника Дмитра Вітовського (втрачена), постать митрополита Андрея Шептицького (збережена); справа: Стефан і Пелагія Жуковські, молоде подружжя передміщан з Угнова, мешканець Застав’я, холмщанка (втрачені), киянка, подолянка, підляшучка, гуцулка (збережені). На вітрилах бабинця зображено чотири святителі: Василь Великий, св. Микола, Іван Золотоустий і Григорій Богослов. На пілонах між навою і бабинцем — Антоній і Теодосій Печерські. На пілонах між бабинцем і добудованою частиною — святі рівноапостольні Володимир (мал. О. Дикий) і Ольга. В бабинці на південній стіні – Різдво Христове, на північній — Христос заспокоює Тиберіятське море. Решта площин стін вкриті пишною орнаментикою, рясно золоченою, на широких площинах потрактованою у вигляді брокатних (багата тканина з золотою ниткою) взорів. Орнаментика арок і склепіння оперта на орнаментиці рукописів княжої доби. В кольоровій гамі орнаментального стінопису домінує золота та ультрамарнова барви.

Довкілля церкви

Велика неправильної форми церковна ділянка опарканена; від півдня зберіглася частина давнього цегляного муру (XIX), від сходу — рештки міського валу. На подвір’я веде нова кована брама з фірткою в західному пряслі огорожі, кована фіртка в північному і прохід в південному пряслі. Ділянка з кількома старими липами і смереками, та новими туями. На подвір’ї при північному пряслі огорожі стоїть монументальна триярусна дзвіниця під восьмиграннм дахом, стовпової конструкції, збудована 1860 року з дубового дерева, ошальована вертикально дошками. Нижній ярус оточений широким опасанням на своїх підвалинах, високий другий ярус вкритий широким дашком, восьмиграний третій ярус — голосниковий у вигляді традиційної аркади (по дві арки на кожній грані). В західній частині подвір’я стоїть дерев’яний хрест та пам’ятник блаженному священномученику УГКЦ, ієромонаху Северіяну Баранику, в північній частині подвір’я — металевий хрест на кам’яному постаменті. До церкви веде вимощена модульною цементною бруківкою широка доріжка.

Пов'язані покликання

1. Люблинський державний архів, фонд Холмської греко-католицької консисторії, спр. 101, 105, 110, 113, 120. Акти візитацій 1723, 1733, 1761, 1766, 1775 років.
2. Горняткевич Д. До історії найновішого іконопису угнівської церкви // Угнів та Угнівщина. – Нью-Йорк-Париж-Сідней-Торонто, 1960.
3. Губені Г., Канюка Н. Угнів – найменше місто в Україні. – Львів: Літопис, 2007.
4. Слободян В. Церкви України Перемиська єпархія.  Львів, 1998.
5. Слободян В., Бойко О. Облікова документація на щойно виявлену пам’ятку, 2009 р. Управління охорони культурної спадщини Львівської обл.