Церква Покрови Пресвятої Богородиці

Історія

Вже у XV ст. в Суходолі була дерев’яна церква, про що доносять земські акти за 1497 рік. Ця найдавніша церква зафіксована в податкових реєстрах XVI ст., а в реєстрі за 1571 рік відзначений парох о. Ф. Підлясецький. У 1625 в селі постала наступна церква на місці попередньої. Її опис доносять два візитаційні акти XVIII ст. Акт 1742 року повідомляє, що «церква Покрови Пр. Богородиці дерев’яна, в середині образами оздоблена, зверху ґонтами побита, сама по собі стара і репарації вимагає. Дзвіниця дерев’яна окрема». Візитаційний акт, складений о. Миколою Шадурським 1764 року подає повніший опис давньої церкви: «дерев’яна, на підвалинах дубових, зі стінами з букового гибльованого дерева, з трьома невеликими пірамідальними верхами, ґонтами побита, з підлогою дерев’яною, з дверима на захід липовими на пасах залізних і з таким же ж внутрішнім замком, року 1625, як свідчить напис на одвірках, виставлена. Збоку на цвинтарі дзвіниця на чотирьох стовпах в’язана, ґонтами побита, з трьома невеликими дзвонами. Іконостас повний, недавньої сницерської роботи і малювання». У 1779 році була збудована нова дерев’яна церква на місці попередньої. До неї перенесли ще не старий іконостас. Ця церква збереглася на світлині та обмірах Михайла Драґана. Вона була тридільною, одноверхою, з шоломовою банею на низькому восьмерику нави. Її особливістю була висока захристія при східній стіні вівтаря. Цю церкву розібрали після зведення нової у 1928 році.
Проєкт нової дерев’яної церкви виготовив львівський архітектор Лев Левинський 1926 року (проєкт зберігається в церкві). Її будівничим був професійний тесля Василь Дмитрів з Ціневи, який у тому ж часі збудував церкви в сусідніх селах Кологорах та Лопушній. Дерево на будову пожертвував колятор (опікун) парохії Альфред Потоцький. У 1933 році різьбар Андрій Сабарай зі Львова виготовив іконостас у модерновому стилі. У тому ж стилі А. Сабарай вирізьбив до церкви інші церковні елементи: головний вівтар з киворієм, бічні та запрестольний вівтарі, лави, тетрапод, синтрон, жертовник, казальницю. Ікони до іконостасу та вівтарів 1935 року намалював Антон Манастирський. Зі старого іконостасу збереглися різьблені царські двері. При новій церкві залишилася дзвіниця з кінця XVIII ст., яку 1956 року відремонтували. Після псевдособору 1946 року церква перейшла до московського патріархату; а в серпні 1991 повернулася в лоно Української греко‑католицької церкви. У 2000‑х стіни підопасання бабинця ошалювали дрібною вагонкою.
Рішенням райвиконкому № 113 від 21.04.1983 року суходільську церкву внесли у перелік пам’яток, але на тому стало. Намагання зробити церкву пам’яткою 2009 року також не увінчалося успіхом. Управління охорони культурної спадщини з невідомих причин процес внесення зупинили на обласному рівні. У 2016 році документація була поновлена, але знову безрезультатно. На жаль, у 2015 році церкву, що була покрита бляхою в задовільному стані, всупереч нашим застереженням, покрили булатом, одночасно замінивши на штамповані оригінальні ковані хрести.

Архітектура

В архітектурі суходільської церкви Лев Левинський поєднав принципи східного і західного сакрального будівництва. В просторово‑композиційному вирішенні закладена характерна для народного сакрального будівництва кін. XIX ст. хрещата структура, ускладнена тринавовим поділом в центральній частині. Разом з тим три основні зруби увінчують три бані, характерні для давніх традиційних церков. Бані посаджені на три низькі восьмибічні барабани, з яких лише центральний освітлюється круглими вікнами. Запроєктовані досить широкі коші між верхами увінчують по краях великі маківки на високих сліпих ліхтарях. Ідентичність форми маківок та бань створює враження багатоверхости церкви. Пірамідальна пластика будівлі сформована компонуванням об’ємів, дахів, бань і маківок. Нешироке піддашшя, що прикриває відкриті зруби, полегшує монументальність церкви. До церкви ведуть три входи: головний — у східній стіні бабинця; в південній стіні східного коша та в північній захристії. Всі двері – дерев’яні набірні зі стильовою оздобою.
Зведена церква зі смерекових брусів на таких же підвалинах, покладених на кам’яний підмурівок. Нижні яруси зрубів відкриті, з лишком. Піддашшя опирається на профільовані дрібними зубцями випусти та приставлені кронштейни, а навколо бабинця переходить в опасання на різьблених колонах з арками. Стіни над піддашшям і восьмерики ошальовані дошками з лиштвами в два ряди, які підкреслені аркатурними поясками. Освітлюється церква крізь півциркульні вікна з геометричним стильовим заповненням.
В інтер’єрі три основні простори розкриті до вершин куполів, апсида вівтаря перекрита зрізаним наметовим склепінням, бічні рамена і коші – трапецієвими. Четверик нави переходить у восьмерик з допомогою східчастих тромпів. Високі арки‑прорізи, які поєднують наву з раменами, опираються на різьблені колони. Вирізняються стильовим модерновим вирішенням двері до захристій.
Широкі хори з різьбленими перилами, що оперізують три стіни бабинця, оперті на внутрішні профільовані випусти вінців, і виходять на східну стіну простору коша між бабинцем і навою. Вихід на хори влаштований в північній частині східного коша. Стіни — відкрите немальоване дерево. Підлоги дощаті.
Церква в Суходолі – унікальний зразок професійної сакральної споруди XX ст. в стилі українського модерну. В її архітектурі поєднані принципи народного будівництва та високої архітектури. Вистрій інтер’єру з іконами належить до часу утвердження неоукраїнського стилю в сакральному мистецтві.

Інтер'єр

Внутрішнє вирішення та оздоблення вирізняється цілісною концепцією творчого задуму: розкриті простори та відкриті немальовані бруси стін гармоніюють зі стильовою різьбою з геометричними мотивами та імітованою інкрустацією іконостасу, бічних та запрестольного вівтарів, амвону, синтрону, тетраподу, жертовника, казальниці, лав. Киворій на чотирьох різьблених колонах з поліхромованими золоченими капітелями, прикрашеними голівками херувимів. Автором мистецької різьби малих архітектурних форм та церковного начиння є знаменитий різьбар зі Львова Андрій Сабарай.

У вівтарі на західній стіні зберігаються старі царські двері з іконостасу середини XVIII ст. у вигляді дерева Єсея з 12‑ма колінами, яке увінчане Богородицею з Дитям.

Феритрон дерев’яний, 1803 року — бароковий, різьблений, справлений на кошти пароха о. Івана Підлясецького. Феритрони (2) на блясі (друга пол. XIX ст.).

В церкві зберігаються стародруки – Євангеліє (1690) з написом о. М. Шадурського, Євангеліє (1897), Тріодь Цвітна (XVII), Тріодь Пісна (XVII), Мінеї (XVIII), Псалтир (XVIII).

Іконостас

1930‑х років, чотириярусний, аркової побудови; ікони академічного письма Антона Монастирського; різьба з геометричними мотивами з імітованою інкрустацією та позолотою в неоукраїнському стилі (Андрій Сабарай).
Царські двері – традиційної композиції з чотирма клеймами євангелистів на тлі виноградної лози. Дияконські двері – з зображеннями святих Стефана і Лаврентія та вирізьбленими гербами Київщини (архангел Михайло) та Галичини (лев) у нижній частині.

Бічні вівтарі Непорочного Зачаття та Святого Миколая — півциркульно завершені, різьблені з геометричними та рослинними українськими мотивами та імітованою інкрустацією; ікони фланкують спаровані колонки з іонійськими капітельками, з голівками ангеликів на базах.

Запрестольний вівтар Покрову Пресвятої Богородиці, що розкрила омофор над стрільцями і козаками; півциркульно завершений, різьблений з геометричними та рослинними українськими мотивами та імітованою інкрустацією; ікони фланкують спаровані колонки з іонійськими капітельками, з голівками ангеликів на базах.

Довкілля церкви

Церква стоїть на схилі в південній частині села, при старій ґрунтовій дорозі та є активною домінантою сільського краєвиду. Церковне подвір’я велике, неправильної форми, оточене огорожею, з двома входами: брама — на осі головного входу в церкву зі сходу та брама в північному пряслі огорожі. З південного боку ділянка обсаджена кущами букшпану і молодими деревами, від заходу росте стара липа. В північній частині подвір’я зберігся фрагмент давнього кам’яного надгробку, на захід від церкви — кілька фрагментів надгробків з давнього цвинтаря.

В північно‑східному куті подвір’я стоїть дерев’яна дзвіниця, що датується кін. XVIII ст. Двоярусна, стовпової конструкції з невеликим нахилом стін до середини, вкрита пірамідальним наметовим дахом, завершеним хрестом на маківці. Всі конструкції скріплені дубовими тиблями. Чотири стовпи встановлені на невеликих дубових підвалинах, покладених на камені. Перший ярус, що первісно був відкритий, тепер ошальований, відділений від другого широким піддашшям на приставлених кронштейнах, другий вертикально ошальований дошками з лиштвами і оздоблений аркатурним пояском, верхній ярус завершує відкрита голосникова аркада з трьох арок на кожній стіні. На дзвіниці встановлені два невеликі бронзові дзвони з XIX ст. Вихід на другий ярус по внутрішніх дерев’яних сходах. Дзвіниця суходільської церкви є характерним зразком традиційних дзвіниць Опілля XVIII/XIX ст.

Пов’язані покликання

1. Науково‑технічний архів Ін‑у Укрзахідпроектреставрація, Слободян В., Бойко О. Облікова документація на щойно виявлену пам’ятку для внесення до реєстру культурної спадщини України, 2009 р., 2017 р.
2. Суходільська сільрада. Проєкт церкви арх. Льва Левинського 1926 року з підписами архітектора та будівничого Василя Дмитріва.
3. Драґан М. Українські деревляні церкви. — Львів, 1937.
4. Тимків Б. Мистецтво України та діаспори а діаспори: дереворізьба сакральна й ужиткова 2‑е видання, перероблене і доповнене. — Івано‑Франківськ. «Нова Зоря», 2012.