Церква Архангела Михаїла

Історія

Перша документальна згадка про село Стара Скварява сягає 1368 р., перша віднайдена згадка про церкву у селі відноситься до 1578 р. Очевидно, церква у селі була давніше, що підтверджують ікони її іконостасу. У документах візитації цієї церкви з 1793 р. [1, арк. 65–66] вона згадана з посвятою Собору Архангела Михаїла. Цій посвяті відповідає іконографія намісної храмової ікони «Собору Архангела Михаїла» 1680‑х рр. в іконостасі. Згідно з візитацією, стара церква у Старій Скваряві згоріла і на її місце у 1715 року перенесено церкву зі с. Глинсько. Перенесена (сучасна) церква була на дубових підвалинах зі соснового дерева, мала кам’яну підлогу та один верх (купол). Цю церкву 1715 р. посвятив жовківський декан Йосиф Керницький. Біля церкви тоді був розташований цвинтар та дерев’яна дзвіниця з трьома невеликими дзвонами, що вимагала ремонту. Теперішня дзвіниця датується 19 ст. Церква мала престіл з антимінсом єпископа Атанасія Шептицького, за престолом на стіні були три ікони на полотні. «Архієрей з апостолами», тобто чин Моління в іконостасі, у візитації записаний як «старосвіцької роботи і мальовання», що відповідає часу його створення у 16 ст. У наві церкви зліва на стіні була ікона Страстей Господніх намальована на полотні, а справа був різьблений пристінний вівтар з образом Собору Архангела Михаїла, зверху на ньому був образ Різдва Христового. Обидві ікони тепер справа в іконостасі (очевидно, цей вівтар був перероблений з намісної храмової ікони іконостасу, на нашу думку, орієнтовно на початку 1720‑х рр.). Храмова ікона Собору Архангела Михаїла є давнішою з 1680‑х рр., ікона Різдва Христового над нею — зі середини — другої половини 18 ст. (до 1790 р.). Цей вівтар тоді мав антимінс єпископа А. Шептицького 1723 р. На цій же стіні був великий образ на полотні Святої Трійці. Це, ймовірно, ікона, що зараз є у бабинці церкви. На той час у селі було 201 парафіян, братства та школи тоді не було [1, арк. 65–66]. Церква була ремонтована у 1820 році. Верх церкви, який був знищений підчас ІІ світової війни, громада села відбудувала. Під час радянської окупації у 1947–1989 рр. церква не діяла. У 1990‑х рр. був розбудований (видовжений) притвор (бабинець) [6, 160–162; 8; 9]. Найновіші консерваційні роботи над церквою та іконостасом були здійснені у 2010‑х рр. Реставрація церкви завершена 2015 р. Реставрація іконостасу була проведена у Львівському музеї історії релігії [7]. Після довгих дебатів іконостас повернули у церкву, яка стала філією Львівського музею історії релігії під назвою «Музей Староскварявський іконостас XVI–XVIII століть». Поблизу дерев’яної церкви на початку 1990‑х років споруджений просторий мурований храм Архангела Михаїла. Ця церква освячена 1995 р., діє як парафільна.

Архітектура

Дерев’яна тридільна не великого розміру церква видовжена по осі схід‑захід. Центральна частина церкви — нава увінчується високим гранчастим верхом на кубічній основі. Увінчує баню ліхтар‑маківка. Зовні по периметру церква має опасання. Нава квадратна більшого розміру, ніж святилище та притвор (бабинець). Святилище квадратної форми. Притвор та святилище мають двосхиле перекриття. Після реставрації церква покрита ґонтом.

Інтер’єр

Інтер’єр дерев’яної церкви доволі темний, що характерно для давніх храмів з невеликими вікнами. Найбільшим просторовим акцентом є нава, верх якої розкривається у високий восьмигранний купол відкритий у ліхтар‑маківку. У західній частині бабинця розташовані хори, що є доволі типовим для дерев’яних церков 17–18 ст. Оскільки церква діє як музей, вона не має вистрою необхідного для здійснення богослужб. На стінах бабинця розташовані окремі ікони.

Іконостас

У дерев’яній церкві Старої Скваряви унікальну цінність становить іконостас, найдавніші ікони якого походять зі середини — другої половини 16 ст. Ці ікони унікальні за тематикою та способом зображення, адже чин Моління з апостолами намальований на одній дошці з празниковим ярусом (дві ікони цього ярусу знаходяться у збірці Національного музею у Львові імені Андрея Шептицького). Більше таких прикладів Моління з празниками в українському мистецтві з того часу не збереглося. У центрі чину Моління зображений Христос у славі з ангельськими силами, що також становить інтерес, оскільки в українському мистецтві у цьому чині його зображали сидячи на престолі без символічних деталей. Ікони намісного ярусу іконостасу створені у 1680‑х роках. Їх відносять авторству майстрів жовківської школи [5, 81–82]. Ікона св. Миколая у повен зріст датована 1687 р. пов’язується з відомим українським іконописцем Іваном Рутковичем, що доволі активно працював на Жовківщині у 1680–1690‑х рр. [3, 87]. Ікона св. Миколая виділяється також вкладним текстом (написаним понизу), де сказано, що її фундували аж 13 чоловіків (їхні імена і прізвища детально перелічені) «зі своїми жонами ради свого спасіння». Очевидно, ця ікона була коштовною. Намісні ікони Богородиці та Христа в іконостасі подібні до намісної ікони Христа 1684 р. в іконостасі дерев’яної церкви Святого Духа в Потеличі. Їх уважають роботами одного автора [3, 83]. Дияконські врата цього іконостасу, датовані 1677 р., як уважали деякі дослідники, можуть бути найдавнішою відомою роботою І. Рутковича [2, 109; 3] (однак підпису майстра на них, як і на інших іконах іконостасу, немає). Царські врата та їхні одвірки (датовані 1646 р.) є руки іншого, старшого майстра, який працював у середині 17 ст. Його почерк близький до групи ікон 1640‑х рр. з церкви св. Параскеви в селі Радруж, що розташоване у Польщі поблизу українського кордону сусідує з Потеличем (ікони з Радружа є у збірках Національного музею у Львові імені Андрея Шептицького та Музею‑Замку в Ланцуті). Варто також звернути увагу на цокольні ікони (пределли), що розташовані найнижче в Староскварявському іконостасі. Вони є одними із давніших прикладів таких ікон зі сюжетними сценами в українському мистецтві. У першій половині – середині 17 ст. на них малювали орнаменти, що імітували тогочасні коштовні тканини, як на пределлі, що під іконою св. Миколая. Під іконою Богородиці в іконостасі зображено старозавітній сюжет: Мойсей перед Неопалимою Купиною, а під іконою Христа — сцену вручення Христом ап. Петрові ключів від царства небесного (ця ікона датована 1665 р.). Відзначимо, що сцена Мойсей перед Неопалимою купиною стала популярною в церковному мистецтві майстрів львівської школи першої половини 17 ст. Ця сцена зображена на зовнішній стіні Успенської церкви у Львові та на іконі її іконостасу 1620‑х років (іконостас тепер у церкві с. Великі Грибовичі біля Львова). Цокольні ікони, як правило, були тематично пов’язані з намісними іконами під якими розташовувалися, що бачимо в Староскварявському іконостасі. Ікони циклу Неділь П’ятидесятниці (ілюструють сюжети євангельських текстів, що читаються у п’ять неділь після Воскресіння до Зіслання Святого Духа), що розташовані над намісним ярусом та Розп’яття з пристоячими на завершенні іконостасу є наймолодшими творами цього ансамблю, створеними у другій половині 18 — на початку 19 ст.

Ікони

В бабинці на стіні церкви є ікони 18 ст. Одна з них представляє св. Миколая, друга — складну композицію з Новозавітною Трійцею (вгорі), Богородицею Непорочного Зачаття, яка наступає на змія (у центрі). Обабіч Богородиці зображені ангели (зліва) та не ідентифікований святий (справа), а біля нього ближче до Марії невелика постать чоловіка середніх літ навколішки з шаблею при боці, ймовірного фундатора ікони. У малюнку цієї ікони відчувається вплив реалістичного пізньобарокового західноєвропейського мистецтва та іконографії. Ще одна ікона початку 19 ст. зображує верховних апостолів Петра і Павла.

Стінопис

На східній стіни нави обабіч верхньої частини іконостасу помітні сліди барокового стінопису у вигляді великої декоративної завіси.

Довкілля церкви

З південно‑західного боку від церкви розташована дерев’яна двоярусна стовпова дзвіниця з чотирисхилим дахом, споруджена у 19 ст. (до 1901 р.) [6, 160–162; 9]. Не далеко від церкви у 1991 р. за проектами Святослава Крупчука та Романа Гошка споруджено великий мурований храм Архангела Михаїла [8]. Храм складної хрещатої форми однокупольний. З південно‑західного боку мурованої церкви розташована мурована дзвіниця з трьома верхами та трьома наскрізними отворами для дзвонів. Дзвіниця сучасна мурованій церкві.

Пов’язані покликання

1. Візитація Жовківського деканату 1792–1793 рр. Державний архів у Перемишлі. Акти Греко‑Католицької єпархії (ABGK). № 327.
2. Драган М. Українська декоративна різьба XVI–XVIII cт. Київ: Наукова думка, 1970.
3. Зілінко Р. До питання атрибуції та датування творів Івана Рутковича і його оточення. Літопис Національного музею у Львові імені Андрея Шептицького. Львів, 2007. № 5. С. 79–99.
4. Овсійчук В. Майстри українського барокко: Жовківський художній осередок. Київ: Наукова думка, 1991.
5. Свєнціцька, Віра. Іван Руткович і становлення реалізму в українському малярстві XVII ст. Київ, 1966.
6. Слободян В. Жовківщина. Т. 5. Історико‑архітектурні нариси церков. Львів, 1998.
7. Скоп‑Друзюк Г., Скоп П. Іконостас XVI–XVIII століття із села Старої Скваряви. Львів: Логос, 2009. https://uartlib.org/downloads/IkonostasSkvaryavy_uartlib.org.pdf
8. Українські церкви Жовківського району. Книга 2. Ілюстрований каталог. Львів: ЛНАМ, 2021. С. 278–281