Церква Св. Великомученика Пантелеймона

Історія

Перша згадка про село Сколє походить з 1397 року, а сільська церква вперше згадується в податковому реєстрі під 1507 роком. Відзначена вона і в наступних реєстрах з 1515 та 1589 років. Датування існуючої церкви серед дослідник має розбіжність. Так Михайло Драґан відніс її до XVII ст. [8, с. 57, 88], Тадеуш Спісс — 1710 р., автор опису церкви до реєстру пам’яток Польщі 1930 року датує її 1740 роком, а найновіший шематизм Самбірсько‑Дрогобицької єпархії заглиблює 1597 [12, с. 525]. Давніший іконостас в церкві був встановлений 1647 року, що фіксував напис, розміщений під празничками: «Изволеніемъ ѿця поспѣшеніемъ сна… Стефанъ Шелбѣнецъ со женами своими за ѿп… АѰМЗ». Окрему дзвіницю поряд з церквою збудував у 1760 році майстер Сень Шлоковець, про що свідчить різьблений напис на лівому одвірку зовнішніх південних дверей: «Ркү Бож АѰѮ», а на надпоріжнику: «Мца априля дня К цю сздѣни ставив рабъ Бож Сень Шлоковецъ». Первісно дзвіниця розташовувалася на другому ярусі бабинця. Візитатор 1832 року відзначив, що «церква Cв. Параскеви з м’якого дерева збудована, в добрім стані і дзвіниця в добрім».[3]. У 1836 році церква була ремонтована, 1880 — реставрували і церкву, і дзвіницю. Церква Св. Параскеви була парохіяльною церквою містечка Сколє до побудови нової міської церкви у 1896 році. У 1930‑х роках дахи і піддашшя церкви та брами‑дзвіниці вкрили оцинкованою бляхою. В перші роки совєтської окупації – 1948 церкву зачинили для богослужінь. У 1963 році церкву з дзвіницею занесли до реєстру пам’яток національного значення, охоронний № 512 [9]. У 1967 була проведена реставрація з відновленням ґонтового покриття дахів і стін та пристосуванням церкви під краєзнавчий музей, який відкрили 1970 року [4]. Частину ікон передали Національному музею у Львові: це празники іконостасу (XVI ст.), а також ікони «Зішестя Святого Духа», «Зішестя в ад», «Благовіщення Пр. Богородиці», «Вознесіння Христове», «В’їзд в Єрусалим», «Різдво Христове», «Собор архангела Михайла» (XVII ст.). У 1998 році передані ікони іконостасу були відреставровані (реставратори Оксана Садова і Борис Іванів).

У 1993 році дерев’ну сколівську церкву відкрили для богослужінь і повернули у власність греко‑католицькій громаді, та переосвятили на Св. Пантелеймона. У 1995 добудували до північної стіни вівтаря прямокутну ризницю, сховану під піддашшям, виготовили нову огорожу, вимостили частину подвір’я ламаним каменем, підмурували підпірні стінки з боку вулиць [4]; 1997 закупили і встановили на дзвіниці нові дзвони.

У 2009 вівтар та іконостас були пошкоджені пожежею, що виникла внаслідок замикання електрики; наступного 2010 року коштом громади були проведені ремонтно‑реставраційні роботи. Тоді всередині церкву обшалювали дошками, настелили нову підлогу, встановили нові хори. Обгорілі рештки іконостасу: апостольський та пророчий ряди, царські ворота зі збереженим одним клеймом євангелита та дияконські двері (празничків не було) передали до Унівського монастиря. Збережені намісні ікони іконостасу були відреставровані (реставратори Леся Гануляк та Ірина Гірна), а сам іконостас був реконструйований. Конструкції різьбили сколівські майстри Роман та Ігор, ікони за старими малював монах монастиря студитського уставу церкви Св. Михайла у Львові бр. Боніфратій, а золочення і написи виконав Василь Сивак. Первісно іконостас був сріблений та покритий шафраном, що імітував золочення. Були виготовлені також престіл і тетрапод, ікони до яких малював бр. Боніфратій, Художник Лев Скоп намалював Розп’яття з пристоячими, а також намальована запрестольна ікона Св. Пантелеймона цілителя.

Архітектура

Церква розташована в забудові Сколього на південь від ринку, на розі вулиць Т. Шевченка та Ів. Франка. Тридільна тризрубна будівля (габаритні розміри: 17,70х6,35 м), зведена з тесаних смерекових брусів. Складається з трьох квадратових в плані зрубів — рівношироких вівтаря і бабинця та ширшої нави посередині. Всі три зруби вкриті пірамідальними наметовими дахами, над навою — з одним заломом. Намет нави вінчає маківка на світловому восьмибічному ліхтарі. Намети вівтаря і бабинця завершені кованими хрестами на підхрестових яблуках. Оперізує церкву широке піддашшя, оперте на профільовані випусти зрубів. Другий ярус бабинця стопової конструкції, первісно там розташовувалася дзвіниця. Стіни надопасання кожуховані ґонтами, дахи та піддашшя вкриті ґонтами. Головний вхід в церкву влаштований на осі західної стіни бабинця, додатковий — в південній стіні нави.

Освітлюється церква через спаровані вікна в південній і північній стінах нави та одинарні в південній і північній стінах вівтаря.

Церква Св. Пантелеймона в Скольому — один з найстаріших зразків традиційної триверхої церкви бойківського типу.

Інтер'єр

В інтер’єрі простори нави і вівтаря розкриті вверх, в бабинці на рівні хорів влаштована пласка стеля з брусів. Стіни нави на рівні першого і другого залому стягнені парами перехресних сволоків, а на рівні першого залому додатково стягнені сволоками, які покладені паралельно зі стінам. Попри західну стіну нави тягнуться вузькі хори з виступом посередині. Вихід на хори влаштований по сходах в північно‑західному куті нави. Нава і бабинець з’єднані трапецієвим прорізом.

Інтер’єр церкви оновлений, стіни горизонтально ошальовані дошками, настелена нова дощата підлога. Встановлений новий іконостас — чотириярусний різьблений і золочений в стилі XVII ст., з первісними намісними різночасовими іконами. Престіл, жертовник і тетрапод виготовлені у 2010‑х роках — оздоблені накладними різьбленими та золоченими елементами (різьба сколівські майстри, золочення Василь Сивак). Престіл з чотирма біблійними сюжетними образами, мальованими ченцем бр. Боніфратієм, кивот у вигляді дерев’яної церкви. Плащаниця — нова, оксамитова, оздоблена золотим шитвом, з євангелистами по кутах.

Іконостас

Традиційної рядової побудови, чотириярусний, поч. ХХІ ст. Намісний ряд іконостасу з іконами XVII ст.: «Хрещення Ісуса Христа», «Пресвята Богородиця» з написом про створення її коштом Стаса Більшицького 169? р. — зліва від царських дверей; «Христос‑Пантократор» з написом про поновлення її коштом Стефана Бинкевича 1708 року, «Благовіщення Пр. Богородиці» з написом про виготовлення її коштом пароха о. Стефана Бичковського — справа від царських дверей. Ікони «Пр. Богородиця» і «Христос» – півкругло завершені, в оздобних рамах, з ажурно різьбленими колонками з мотивом виноградної лози. Ікони «Хрещення» та «Благовіщення» – з триарковим завершенням, оздоблені рамами та ажурно різьбленими колонками з виноградною лозою.

Царські і дияконські двері, предели, празничковий, апостольський і пророчий ряди та ікона «Бог‑Отець» на завершенні іконостасу — виконані 2010 року в стилі XVII ст. Царські і дияконські двері – різьблені та золочені; царські двері з чотирма клеймами євангелистів та двома клеймами Благовіщення. На дияконських дверях зображені архангели Гавриїл і Михаїл.

Ікони

На південній стіні нави поміщена ікона XVII ст. «Собор архистратига Михайла» у різьбленій та золоченій рамі з мотивом виноградної лози, вверху з написом: «Небесныхъ воиствъ Архистратизи мамъ васъ прсно недостойны ѩко да вашими млтвами». На північній стіні нави — нова ікона «Воскресіння» (2010-і роки) в ідентичній рамі XVII ст.

Запрестольна ікона «Святого Великомученика і цілителя Пантелеймона з житієм», 2010-і роки (автор Василь Сивак).

На стінах першого ярусу брами‑дзвіниці поміщені давні ікони з іконостасу: фраґмент пророчого ряду з трьох клейм (XVII ст.); ікона св. Онуфрія (XVIII ст.); ікона св. Григорія Богослова (XVIII ст.). В брамі-дзвіниці збережені елементи, що належать до культурних цінностей: металевий хрест на підхрестовому яблуку; бронзові дзвони 1997 р.

Довкілля церкви

Церковна ділянка пристійно опоряджена огороджена кованими ґратками та дерев’яним штахетником між мурованими з білої цегли стовпцями. Брама і вхід на церковну територію влаштовані в північній частині західного прясла огорожі. На південь від церкви в огорожі розташована дерев’яна двоярусна дзвіниця, яка служить одночасно брамою на церковну територію. Вхід забезпечують два півциркульні портали в північній і південній її стінах. Підвалини дзвіниці покладені на кам’яний підмурівок з ламаного каменю. Перший високий ярус — зрубний, відділений від другого піддашшям, опертим на профільовані випусти вінців зрубу; другий голосниковий ярус — стовпової конструкції, вихід на нього по стрімких високих сходах. Перекриття між ярусами зі смерекових струганих брусів. Другий ярус завершує відкрита голосникова аркада з чотирьох арок на кожній стіні, дзвони 1997 року. Вкрита дзвіниця пірамідальним наметовим дахом з заломом біля завершення, і увінчаним хрестом на підхрестовому яблуку. Дзвіниця є характерною для Бойківщини XVIII ст.

Між дзвіницею і церквою стоїть дерев’яний хрест і скульптура Богородиці на постаменті. На північ від церкви стоїть Розп’яття в дерев’яній відкритій каплиці на мурованім п’єдесталі. В північній частині ділянки висаджені кущі кипарисовика і туй у вигляді альпінарію. При західному пряслі росте декілька туй, а від півдня — декілька старих листяних дерев. Доріжки від входів вимощені ламаним каменем, решта території засіяна травою.

Пов'язані покликання

1. Львівська національна наукова бібліотека ім. В. Стефаника, відділ рукописів, ф. 26, оп. 1, спр. 26, арк. 478.
2. Центральний державний історичний архів України у Львові (ЦДІАУЛ), ф. 146, оп. 20, спр. 2213.
3. ЦДІАУЛ, ф. 201, оп. 1, спр. 1782.
4. Науково-технічний архів Ін-у «Укрзахідпроектреставрація», спр. Ло-87.
5. Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich. Pod red. F. Sulimierskiego. – T. 10. – Warszawa, 1889. – S. 688-689.
6. Spiss T. Wykaz drewnianych kościołów i cerkwi w Galicyi. – Lwów, 1912.
7. 15. Źródła dziejowe. T. XVIII. Cz. I. Polska w XVI w. Ruś Czerwona. – 1902.
8. Драґан М. Українські деревляні церкви. – Львів, 1937. – Т. 1.
9. Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР. – Киев, 1985. – Т. 3. – С. 195.
10. Сіреджук П. Заселення Сколівщини // Сколівщина. – Львів, 1996. – С. 25.
11. Слободян В., Бойко О. Паспорт пам’ятки, 2017 р. Науково-технічний архів Ін-у «Укрзахідпроектреставрація».
12. Шематизм Самбірсько-Дрогобицької єпархії Української греко-католицької церкви. – Дрогобич: Коло, 2014
13. Budzyński Z. Sieć parafialna prawosławnej diecezji Przemyskiej na przełomie XV i XVI wieku // Polska – Ukraina 1000 lat sąsiadstwa. – Przemyśl, 1990. – T. 1. – S.135-155.