Церква Преображення Господнього

Історія

В містечку Сасів було дві дерев’яні церкви. 28 липня 1887 року, врезультаті пожежі що охопила майже все місто, згоріла одна з церков, яка була посвячена на честь Преображення Господнього і плебанія. Два роки парох о. Симеон Пітушевський був змушений проживати у водолікувальному закладі, що належав двору тодішньої дідички Клавдії Торосевич, далеко від центру міста. За цей час коштами і зусиллями парафіян було побудовано нову муровану плебанію, накриту бляхою, до якої о. Семеон переїхав у 1889 році. 1894 року парох і громада звернулися до архітектора Василя Нагірного з проханням розробити проєкт нової церкви. Навесні 1895 року проєкт був готовий і громада приступила до будівництва. 13 червня того ж року митрополит Сильвестр Сембратович посвятив наріжний камінь. Церкву мурував муляр Михайло Голембйовський. Храм будувався за добровільні пожертви що збиралися в краю і панстві. Готового фонду було лише 4 тисячі ринських. Для будівництва церкви було створено комітет у складі: цісарського королівського намісника Галичини графа Казимира Бадені, греко‑католицького Митрополита Галицького і Архиєпископа Львівського Сильвестра Сембратовича, римо‑католицького Архиєпископа Львівського Северина Моравського, Архиєпископа Львівського Вірменської Католицької Церкви Ісаака Ісаковича, графа Вацлава Боворовського, дідича і колятора Сасова Іоана Вів’єна де Шатейбруна, цісарського королівського старости Золочівського Францішека Родера. Було складено і надруковано відозви на українській, польській та німецькій мовах, в яких говорилося про страшну пожежу в містечку Сасові і що парафіяни, збудувавши своїм коштом плебанію і всі будинки вартістю 8400 ринських не взмозі приступити до будови церкви. Отець‑парох відіслав ці відозви, підписані сімома протекторами, куди тільки можна було: до архикнязів і архикнягинь Австрійських, до єпископату, шляхти і до народу в краї, висилав колектантів. Грошей було зібрано до 20 тисяч, вдалось за них побудувати муровану церкву, покрити її бляхою та спорудити при ній муровану дзвіницю. Дідич Сасова І. Вів’єн дав матеріал на дах на суму 200 ринських. Колектанти більше принесли складок з повітів Східної ніж Західної Галичини. Марія Березович записала поле на будову нової церкви в Сасові, котре було продане за 300 ринських і закуплено камінь у громади Побоча, а решта каменю на фундамент дозволив дідич сасівський лупати у своїй горі. Найбільші пожертви дали: міністерство віросповідань і просвіти у Відні – 500 ринських, власник фабрики — 500 ринських, дідич Колтова граф Вацлав Баворовський — 300 ринських, почмейстер Сасова Теофіл Студзінський — заставний лист на 100 ринських, архикнязь Фрідріх — 40 ринських, колишній митрополит Львівський Йосиф Сембратович з Риму надіслав 40 ринських, архикнягиня Стефанія — 25 ринських, архиєпископ вірменський Ісаак Ісакович — 25 ринських, архикнязь Йосиф з Угорщини — 20 ринських, архиєпископ латинський Северин Моравський — 20 ринських, архикнязь Леопольд Сальватор — 10 ринських. Сасівці дали близько 150 ринських. 1898 року перед днем св. вмч. Димитрія в 22 неділю по П’ятидесятниці церкву було освячено отцем‑прелатом Львом Туркевичем. Вона була благословенна на пам’ять 50‑літнього ювілею панування цісаря Франца Йосифа І, тому комітет будови удостоївся найвищої подяки. На церемонії освячення були присутні: домовий прелат Папи Льва ХІІІ, архидиякон і декан Митрополичої греко‑католицької Капітули Львівської, ректор духовної семінарії, шабелян і декан Золочівський о. Олександр Чемеринський, парох з Ожидова о. Яків Гутковський, о. Олександр Левицький з Олеська, о. Андрей Дольницький з Підгорець, о. Лев Селинський — сотрудник з Ушні, о. декан Олеський Карп Вінтоняк, ігумен монастиря ЧСВВ у Підгірцях о. Лонгин Карпович, почесний крилошанин і професор богослов’я у Львівському всеучилищі, знаний проповідник, римо‑католицький парох Сасова о. Й. Порембський, його вікарій о. Прухніцький, латинський місіонар о. Поліцький, сотрудник Сасова о. І. Потопник, староста Золочівський д‑р Франціск Родер, який помагав при будові храму, маршалок ради повітової, президент окружного суду в Золочеві п. Хоремський, підполковник від уланів п. Юновський. Отець Пітушевський мав трьох сотрудників, а головою церковної громади Сасова був п. Віктор Почекалевич. У 1898–1899 роках о. Пітушевський записує свою автобіографію та історію побудови церкви у Сасові на полях Євангелія, в Побочі – в кінці Євангелія на підшитих додаткових аркушах. Отець Семеон був парохом до своєї смерті 16 березня 1905 року. В першій половині ХХ століття парохами були: о. Микола Салій, о. Юрій Дудик, о. Володимир Лиско. В церкві служилося й у воєнні роки, аж до часу наступальних бойових дій червоної армії у 1944 році. Під час наступальної акції, що ввійшла в історію під назвою «Колтівський коридор» в ніч з 13 на 14 липня 1944 року, гарматним пострілом з урочища Грабина, було знесено купол церкви. В результаті пожежі згорів іконостас роботи місцевого різб’яра Василя Черкавського. Церква залишалася зруйнованою аж до 1989 року. Цінні речі були перенесені до ц. Святого Миколая, яка з липня 1944 по червень 1946 року була діючою. Весною 1946 року, до села прибули українці, депортовані з Польщі, з етнічних українських земель Закерзоння. З червня 1946‑го о. В. Лиско відправляв Богослуження в приміщенні костелу, який на той час пустував. Восени 1948 року, о. Володимир був заарештований і Богослужіння в Сасові перервалось. Обслуговував парафіян с. Сасова о. Л. Костюк з Ушні. Зруйнована ц. Преображення у Сасові, була перетворена на складське приміщення, де зберігався сільсько‑господарський реманент, міндобрива, які сильно пошкодили стіни, а також паливно‑мастильні матеріали, в наслідок чого кілька разів виникали пожежі. У 1980‑х роках горів запрестольний образ який частково зберігся донині. Ранньою весною 1989 року почалися роботи по відновленню церкви під керівництвом пароха о. Василя Сагана. Перекриття дахів храму бляхою виконували майстри з Золочева брати Михайло та Ярослав Кутні. У 1990–1991 роках тривали штукатурні роботи які виконували майстри з Тернопільщини — Топольницькі. Нові вхідні двері і нижній ряд вікон для церкви розробив Мирозсав Кармазин з Бору. Решту вікон і дверей робили Любомир Папірянський, Михайло Спільник і Олекса Бас. Від 19 серпня 1991 року, в церкві відновились Богослужіння громадою Української Автокефальної Православної Церкви. В 1992 році була виготовлена мурована огорожа довкола храму. Ковані секції виконав коваль Василь Вільчинський. З 1994 по 1998 роки тривали роботи над спорудженням іконостасу (художник‑різьбяр Федір Крупка, іконописець Володимир Гратило, позолотні роботи – Ігор Тимків). В 1997 році була проведена заміна підлогового покриття. У 1992 році була відновлена дзвіниця. Участь у відновленні храму і дзвіниці також брали і місцеві підприємства. У 1999 році ікони святого Архистратига Михаїла та Покрови Пресвятої Богородиці до бічних вівтарів намалював Кость Маркович. У 2005–2006 роках Григорій Лоїк, Ігор Романко та Михайло Голютяк виконали розпис куполу храму. В 2007–2008 роках розпис решти храму виконало іконописне об’єднання «Кипріян» (тепер «Образ») під керівництвом Олексія Чередніченка.

Архітектура

Мурована, одноверха, хрещата в плані церковна споруда, вирішена у неовізантійському стилі. Орієнтована по осі схід‑захід. Храм належить до характерних церков авторства Василя Нагірного. Великий восьмигранний шоломовидний купол з відкритим ліхтарем, розміщений над центральною навою. Восьмигранний барабан з вісьмома аркоподібними вікнами в арчатих нішах, плавно переходить у купол. Прямокутний підбарабанний простір центральної нави височіє над двосхилими дахами бабинця і бічних рамен, та п’ятисхилим дахом святилища. Кути рамен храму прикрашені вісьмома восьмигранними вежами‑колонами, бази яких є чотиригранними. Верхи колон увінчують восьмигранні закриті ліхтарі візантійського типу з маленькими маківками та хрестами. Стіни храму у верхній частині по периметру прикрашені щедро профільованим карнизом та зубчастим аркатурним фризом. Верхи гребенів рамен увінчані кам’яними хрестами. Прямокутні дубові двері головного входу з накладними точеними та столярними елементами, та півкруглим вікном з дерев’яною рамою та вітражними вставками, захищені потужним мурованим порталом, накритим двосхилим дашком. Над вхідним порталом на рівні хорів розміщене аркоподібне вікно. Дугастий профільований карниз над вікном підкреслює його форму. Велика арчата ніша повторює обриси внутрішньої сторони вхідного порталу. На північній та південній стінах бабинця розташовані по двоє арчатих вікон обрамлені у верхній частині дугастими профільованими карнизами, які в своїй нижній частині стикуються з декоративним горизонтальним профілем, який з’єднує віконний проріз та арчату нішу, що повторює його форму. Аналогічний хід застосовано на двох вікнах на фасадах бічних рамен. Прямокутний стик рамен, бабинця та святилища згладжений додатковими стінами під кутом 45 градусів до них. Святилище в плані має п’ятигранну форму. Західна його грань прикрашена арчатою нішею, а північно та південно східні – арчатими вікнами з дерев’яними гратами і рамами. З північної та південної сторін до святилища і з західної до рамен примикають невисокі прямокутні в плані приміщення ризниці і паламарні, які накриті двосхилим дахом що примикає до стін храму. З західної сторони ці приміщення декоровані двома арчатими нішами (по одному на приміщення), з північної та південної чотирма арчатими вікнами (по двоє з кожної сторони).

Інтер'єр

Інтер’єр хрещатий, просторий, світлий. Велика нава вгорі, понад підпружними арками, розкривається в рівноширокий квадратний об’єм і з допомогою великих вітрил переходить у циліндричний світлий барабан, з вісьмома арчатими вікнами, завершений глухою банею. Бічні рамена та хори завершені півкруглим арчатим склепіннями, бабинець ― хрещатим вітрильним, а присінок ― плоскою стелею. З трьох сторін бабинця розташовані хори, відгороджені суцільною дерев’яною перегородкою‑поручнями. Бабинець від присінка відгороджений мурованою перегородкою, в якій є троє дерев’яних дверей з вітражними півкруглими вікнами над ними. Вівтарна частина півкругла в плані, розділена аркою і пілястрами на дві частини, завершена комбінованим перекриттям ― конхою і склепінням. Кивот одноверхий початку ХХ ст. з іконами Воскресіння Христового та Покладення до гробу.

Запрестольний образ Преображення Господнього намальваний у 1991 році Володимиром Гратило. Давній, пер. пол. ХХ ст., який був пошкоджений пожежею, ймовірно належить пензлю Юрія Магалевського. У святилищі також зберігається овальна ікона Богородиці Одигітрії XVIII cт., у пишному різьбленому ажурному обрамленні з мотивом аканту і лаврового вінка (ймовірно частина феротрону) та Євангеліє 1780 року. Серед інших цінних стародруків у церкві зберігається Часослов 1777 року, Требник 1695 року та Мінея празнична 1769 року. Тетрапод є позолоченим і пишно оздоблений ажурною різьбою з мотивом виноградної лози. Оригінальну але більш геометричну форму має і аналой, який також є позолоченим. Автором ікон до двох бічних вівтарів Архангела Михаїла та Богородиці Покрови є доцент кафедри сакрального мистецтва ЛНАМ — Кость Маркович.

Над іконою Богородиці Покрови, у південному приділі є маленька ікона Старозавітної Трійці, а над іконою св. арх. Михаїла у північному є така ж маленька ікона Деісіс. Обидві ікони мають форму трилисника, та обрамлені орнаментальним різьбленням у вигляді картуша. Виготовлені ці бічні вівтарі у 2000 році. Того ж року виготовлений цикл із 14 стацій Хресної Дороги, який знаходиться під вікном південного приділу. Праворуч від іконостасу між пілястрами у пристінному вівтарі розміщена ікона‑список Чудотворної Богородиці Сасівської, яка є творчою інтерпретацією оригіналу, авторства Костя Марковича, виконана у 2015 році. Також він є автором ікони Преображення Господнього (2014 р.), яка розміщена на тетраподі. В інтер’єрі храму зберігається феротрон ХІХ ст. зі сценою Преображення Господнього та іконою Богородиці Непорочного Зачаття. Окрім цього в церкві є дві зелені хоругви ХХ століття з іконами святих рівноапостольних Володимира і Ольги.

Іконостас

Пірамідально‑східчастий силует чотириярусного іконостасу зумовлений півциркульним арковим ажурним прорізом над намісним рядом, який надає динамічного архітектонічного ритму верхнім ярусам. Уся конструкція іконостасу органічно вписана в тріумфальну арку. Виготовлення іконостасу тривало з 1994 по 1998 роки. Різьбу виконував Федір Крупка, ікони малював Володимир Гратило, а позолотні роботи здійснював Ігор Тимків. Різьблений декор царських врат та колон складають реалістичні мотиви виноградної лози. Конструкція іконостасу є блакитною, а всі елементи різьби, обрамлення та колон є позолоченими. Ікони намальовані у реалістичній манері. Цікаво що в намісному ряді замість храмової ікони Преображення Господнього, бачимо ікону Трьох Святителів над якими зображено Новозавітну Трійцю. Також цікавим є розміщення ікон на царських воротах, зокрема те що ікона Благовіщення, знаходиться по середині на лінії центральної осі між зображеннями чотирьох євангелистів у круглих медальйонах. Обабіч традиційних намісних ікон Богородиці Одигітрії та Христа Вчителя, на дияконських дверях бачимо Юрія Змієборця на білому коні та св. арх. Михаїла. Зліва традиціно розміщена ікона святителя Миколая. Фон ікон здебільшого є також блакитним. В пределах, під іконою Христа Вчителя зображена Зустріч Марії і Єлизавети, під іконою Богородиці Одигітрії – Жертва Авраама, під іконою св. Миколая — Втеча в Єгипет, а під іконою Тьох Святителів — Вознесіння Пророка Іллі. Обабіч малої арки над царськими воротами поміщено дві скульптурки позолоченгих ангелів. Ікони дванадцяти празників намальовані у круглих медальйонах, які розміщені у формі великої арки. На верху цієї арки є ікона Тайної Вечері. Вище розміщений апостольський ряд з дванадцятьма апостолами, які намальовані повнофігкрно по двоє, та Христом Великим Архиєреєм у центрі на троні. Над апостолами у картушах так само по двоє, але півфігурно, зображено дванадцять старозавітних пророків. Над іконою Христа Великого Архиєрея – ікона Бога Отця у картуші. Увінчаний іконостас традиційно хрестом, під яким є ажурне орнаментальне різьблення.

Стінопис

У 2005–2006 роках випускник кафедри сакрального мистецтва ЛНАМ, Григорій Лоїк, за участі Ігора Романка та Михайла Голютяка виконали розпис куполу та барабану храму. В куполі вони зобразили Христа Вседержителя із закритим Євангелієм у лівій руці. У простінках між вікнами барабану намалювали вісім херувимів, а в нижній частині барабану — Богородицю Оранту в мандорлі з двома архангелами та дванадцятьма апостолами. В 2007–2008 роках розпис решти храму виконало іконописне об’єднання «Кипріян» (тепер «Образ») під керівництвом Олексія Чередніченка. Початку робіт за свідченнями пароха о. Василя Сагана, передувала солідна робота митців з виконанням великої кількості ескізів, та пошук найкращих композиційних та колористичних рішень, оскільки треба було підлаштуватись уже під наявну поліхромію та іконостас. Над виконанням стінописів храму в складі іконописного об’єднання «Кипріян» окрім лідера гурту і головного художника, також працювали: Дмитро Гордіца, Дмитро Васильків, Євген Тищенко, Михайло Барабаш, Дмитро Пшеничний, Ігор Кістечок, Світлана Чередніченко та Олег Мисяк. Зокрема Михайло Барабаш виконував символи євангелистів у вітрилах. Дмитро Гордіца намалював Нерукотворний Образ Спаса та двох архангелів на хорах, що можна впізнати з його характерної стилістики. Двох херувимів над входом намалював Ігор Кістечок. Привертає увагу майстерно виконана в круглому медальйоні на склепінні бабинця сцена Гостинності Авраама, в якій головний акцент зроблений на зображенні Старозавітної Трійці. Поруч над вікнами намальовані Старозавітні сюжети Жертви Авраама та Мойсея що бачить Неопалиму Купину. Нижче на стінах бабинця зображені святі рівноапостольні Константин і Єлена, Володимир і Ольга, та Кирило і Мефодій. В північному приділі обабіч вікна зображена сцена Преображення Господнього та Благовіщення Пресвятої Богородиці. У південній наві, аналогічно сцени Воскресіння Господнього та Успіння Пресвятої Богородиці. Головним сюжетом поліхромії святилища є зображення Небесної Літургії. У консі апсиди бачимо Христа Великого Архиєрея перед престолом. Поруч Нього чотири архангели що виконують функції дияконів та піддияконів. Далі на склепінні бачимо ще шість архангелів у священичих та дияконських ризах зі Святими Тайнами в момент Великого Входу. Над ними зображені чотири херувими з рипідами. Загалом поліхромія склепіння і конхи апсиди побудована на контрастах теплих і холодних кольорів. Тому усі теплі і гарячі постаті дуже гарно сприймаються на холодному сірувато‑синьому фоні. На стінах святилища бачимо зображення десяти святителів, серед яких також є два українські митрополити: Дмитро Туптало та Петро Ратенський.

Довкілля церкви

З південно‑східної сторони церкви, ліворуч від входу на церковне подвір’я, знаходиться мурована, двоярусна дзвіниця на чотири дзвони (три на першому ярусі і один менший на другому). Дзвіниця збудована в той же час що і церква. Оздоблена десятьма пілонами на першому ярусі і чотирма на другому. Дзвіниця має стримані необарокові форми. Кожен ярус прикрашений щедро профільованим карнизом. На вершечку дзвіниці є невеличкий кам’яний хрест.

Пов'язані покликання

1. Волошин Б. Золота галицька провінція. Сасів - село біля витоків Західного Бугу [Електронний ресурс] / Богдан Волошин // Локальна історія — 8 серпня 2019 р. — Режим доступу до статті: https://www.facebook.com/LokalnaIstoria/posts/1176044042575019
2. Історія села Сасів [Електронний ресурс] // Бібліотека-філія села Сасів Золочівського району Львівської області — Режим доступу до статті: https://sasivlibrary.jimdofree.com/%D0%BF%D1%80%D0%BE-%D0%B1%D1%96%D0%B1%D0%BB%D1%96%D0%BE%D1%82%D0%B5%D0%BA%D1%83/
3. Описане Слово. Сакральне малярство Костя Марковича : альбом / [вступна стаття Л. Волошин]. — Львів : Друкарські куншти, 2012. — 52 с.
4. Пустиннікова І. Сасів [Електронний ресурс] / Пустиннікова Ірина // Замки та храми України — Режим доступу до статті : https://castles.com.ua/s.html
5. Сасів [Електронний ресурс] // Вікіпедія — Режим доступу до статті:  https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%B0%D1%81%D1%96%D0%B2#cite_note-7
6. Церква Преображення Господа Ісуса Христа [Електронний ресурс] // OBRAZ — Режим доступу до статті і галереї: https://sacral-art.com/galery/sasiv
7. Церква Сасів [Електронний ресурс] // Youtube — Режим доступу до каналу: https://www.youtube.com/@user-zk3ip9li5t
8. Юречко Ю. Сасів та його церкви / о. Юрій Юречко — Золочів : [б. в.], 1999. — 48 с.
9. 100 церков Нагірних. Частина перша. Церкви Василя Нагірного : альбом / [автори та упорядники : Христина Лев, Василь Слободян, Наталка Філевич]. — Львів : [б. в.], 2013. — 132 с. : іл.
10. Akta grodzkie i ziemskie z czasów Rzeczypospolitej Polskiej… — Т. IX. —  — S. 54—55.
11. Sasów // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1889. — Т. X. — S. 333. (пол.)