Церква Святого Духа

Історія

Першу згадку про давнє поселення Потелич (Телич) зафіксовано у 1223 р. у Галицько-Волинському літописі. У 1498 р. поселення отримало статус містечка з Магдебурзьким правом. Віддавна Потелич славився гончарним ремеслом, хоча в ньому були й інші цехи. У містечку було кілька церков. Одна з давніших — церква Св. мучеників Бориса і Гліба. Відзначимо, що це доволі рідкісна посвята для середньовічних церков на західноукраїнських землях. Ця посвята може сягати княжого періоду, коли почав розвиватися культ святих мучеників (12 ст.).

Давню церкву Св. Бориса і Гліба спалили татари і на її місці у 1502 р. (деякі джерела вказують 1555 р.) було споруджено нову дерев’яну, яка збережена досі (з певними перебудовами). Цю церкву збудували своїм коштом гончарі міста. Урочище, де стоїть церква на мальовничому пагорбі, поблизу річки віддавна називається «Гончарі» або «Під Городищем». У Національному музеї імені Андрея Шептицького у Львові зберігається хоругва гончарного цеху міста 1768 р. Ще у 16 ст. церква діяла з посвятою Св. Борису і Глібу, згодом (точно невідомо коли) перепосвячена Святому Духові. З іконостасу давньої церкви Св. Бориса і Гліба збереглася намісна храмова ікона зі святими князями, намальована в останній третині 16 ст. разом з іншими іконами цього ансамблю (празниковими та намісними) майстрами самбірського осередку [1]. За манерою малярства ікони подібні до почерку майстра Федуска із Самбора, що був одним із талановитіших у цьому осередку (усі ікони зберігаються в Національному музеї імені Андрея Шептицького у Львові).

У 1620–1640‑х рр. церкву було розписано. Тоді виконали розписи нави та частково бабинця. Розписи нави становлять один з кращих і найдавніших збережених прикладів стінопису дерев’яного храму. Цей стінопис також є цінним з точки зору іконографії. Майстрами стінопису виконано також низку ікон. Деякі з них, зокрема, Покров Богородиці та Богородиця з Ісусом з Потелича також зберігаються в Національному музеї у Львові. Медальйони на царських вратах, які тепер є у церкві та ікона Нерукотворного Образу у складному маньєристичного типу різьбленому обрамленні (зберігається у Національному музеї у Львові), також, на нашу думку, виконані автором розписів.

Існує переказ, що у церкві був на Богослужінні гетьман Богдан Хмельницький. Деякі потелицькі містяни приєдналися до козацького війська у 1648 р. На стінах церкви збереглося дві дати. Одна 1628 (1620) р., інша — 1647 р. [2, 81]. У 1670 р. до іконостасу церкви була намальована нова намісна ікона Богородиці, у 1684 р. — намісна ікона Христа. У 1683 р. до молільного ярусу була виконана центральна ікона зі Спасом на престолі, Богородицею, св. Іваном Хрестителем та фундаторами — чоловіком і жінкою (зберігається у Національному музеї у Львові). Цю ікону пов’язують з авторством відомого жовківського іконописця І. Рутковича (майже тотожна за іконографією ікона 1682 р. також з фундаторами, що є унікально для ікони чину Моління, знаходиться у святилищі церкви Святої Трійці в Потеличі). Чи тоді ж були намальовані ікони апостолів до цього молільного ярусу не відомо.

Загалом у збірці Національного музею імені Андрея Шептицького у Львові є доволі велика група ікон 17 ст. з Потелича, однак точно не відомо до яких первісно церков вони належали. Адже в Потеличі було чотири церкви: окрім Святого Духа (Св. Бориса і Гліба), церкви Пресвятої Трійці, Різдва Богородиці та Св. Миколая. Верхня частина іконостасу у церкві Святого Духа — празниковий, молільний, пророчий яруси виконані на полотні, розташованому на східній стіні нави (однак перемальовані у 19 ст. (частина малюнку змінена).

У 18 ст. церкву Святого Духа тричі ремонтував і доповнював майстер Казимир Домінікович [3, 144–146;  5]. Ремонтували церкву також у 19 і 20 ст. У 1970‑х рр. церкву реставровано та перекрито ґонтом. Тоді ж реставровано її стінопис. Колись біля церкви знаходилися гончарські склади. Традиційно біля церкви розташований цвинтар. У 1960‑х рр. про церкву в Потеличі була написана окрема монографія, яка привернула увагу до цієї святині [2].

У 2013 р. церква внесена до списку світової спадщини ЮНЕСКО. Мальовниче розташування церкви, її архаїчність, чудова архітектура, мистецькі розписи та ікони відносять споруду до шедеврів дерев’яної сакральної архітектури. Відзначимо, що у Потеличі була також дерев’яна церква Трійці з давніми розписами (розібрана у 1934 р.), збудована у 1593 р., як вказує напис на її величавій дзвіниці, що стоїть до сьогодні. Ікони її давнього іконостасу кінця 16 ст. є у збірці Національного музею імені Андрея Шептицького у Львові. Церква Святого Духа є діючою, парафія належить до УГКЦ.

Архітектура

Дерев’яна церква Святого Духа є тридільного типу, складається з майже квадратної нави (6,79 × 6,85 м), майже квадратного, трохи меншого бабинця (4,96 × 5,08 м) та гранчастого святилища, яке традиційно розташоване зі східного боку. Загалом церква невелика, загальні її виміри 18,3 × 7 м [3, 144–146; 5]. Святилище є майже того ж розміру, що й бабинець. Церква є двоверхою, вищий верх є над навою, нижчий над святилищем. Нава перекрита квадратним пірамідального типу верхом із заломом. Святилише перекрите восьмигранним шоломовидного типу верхом із заломом [2, 76]. Святилище було перебудоване 1736 р., тоді ж його верх набув барокової форми. Увінчують наву та святилище маківки з металевими хрестами. Над святилищем хрест вписаний у коло з променями, що має солярну символіку, поширену в українських надбанних хрестах у період бароко. Церква має два входи. Один із заходу, другий — з південного боку у наву. Двері мають металеве декоративне окуття. Підлога у церкві похила до західного боку. Зовні по периметру церква має опасання, гранчасте на східній стороні.

Інтер'єр

Простір церкви розгортається по осі захід‑схід. З бабинця через півкруглий широкий отвір потрапляємо в наву. Нава церкви простора, її об’єм розгортається у відкритий простір верху, де видні конструкції склепіння. Висота стін нави дорівнює її ширині. У наві замонтовані «лисиці», що підтримують зруб, які частково перекривають стінопис. Наву освітлюють три вікна. Два розташовані з південного боку, одне з північного. Бабинець темніший, освітлений двома невеликими вікнами. У святилищі є чотири невеликі вікна. Між навою та святилищем є прямокутний виріз. На стінах нави та бабинця церкви розміщені ікони різного часу 17–19 ст. До західної стіни нави церкви закріплена цікава дерев’яна скарбонка.

Іконостас

У 16 ст. у церкві, ймовірно, був двоярусний іконостас. Його ікони празникового та намісного ярусів останньої третини 16 ст. зберігаються, як уже згадано, у Національному музеї імені Андрея Шептицького у Львові [1].

У 1620–1640‑х рр. гончарі міста, які опікувалися церквою, вирішили її оздобити стінописом та спорудити новий іконостас, або осучаснити, той, що був. Тоді було створено нові царські врата з маньєристично різьбленими орнаментальними мотивами. Ці царські врата мають портал, що було згідне з новою ренесансною модою, яка поширила в українських іконостасах від 17 ст. Царські врата зараз знаходяться у церкві. Над вратами, очевидно, розміщувалася ікона Нерукотворного Образу, яка зараз є в Національному музеї у Львові, виконана у тому ж маньєристичному стилі. Як ми вказали, авторами малярства обох творів були ті ж майстри (майстер), що виконували стінопис. Втім намісні ікони Христа та Богородиці, що зараз є в іконостасі виконані різними авторами у 1670–1680‑х рр. Богородиця намальована у 1670 р., Христос у 1684 р. Обидві ікони оправлені у декоративні рами з різьбою, срібленням та поліхромією. Під обома іконами є цокольні із мальованими орнаментами (закриті вівтарними тумбами, спорудженими у 18 ст.). Іконостас є відсунутим у бік святилища поза вівтарною стіною. Це пояснюють тим, що у 18 ст. церква була збільшена у східній частині.

В іконостасі немає дияконських врат. Як уже сказано, верхні яруси іконостасу — празниковий, молільний та пророчий намальовані на полотні на вівтарній стіні (перемальовані у 19 ст.). До потелицьких розписів та ікон тих же майстрів за стилістикою близька група ікон з церкви в Радружі 1620–1640‑х рр. (зберігаються в Музеї-Замку у Ланцуті та в Національному музеї імені Андрея Шептицького у Львові).

Ікони

В інтер’єрі на стінах церкви розташовані ікони 17–19 ст. Найдавнішою є ікона, що на стіні у бабинці зі зображеннями св. Миколая та св. Параскеви у повен зріст кінця 16 — початку 17 ст. У святилищі є спарені медальйони з пророками з іконостасу початку 18 ст. Інші ікони цього пророчого ярусу знаходяться у збірці Національного музею імені Андрея Шептицького у Львові. Цього ж автора окремі ікони апостолів, що тепер на стіні у церкві Святого Духа та у церкві Пресвятої Трійці в Потеличі. Оскільки це доволі великі ікони, думаємо, що вони первісно належали до іконостасу церкви Пресвятої Трійці, яка за описами візитаторів та дослідників була великою. На стіні бабинця у церкві Святого Духа збереглися три з’єднані медальйони оточені майстерною різьбою з голівкою ангела. На жаль, зображення у медальйонах повністю втрачене.

Стінопис

Акцентом інтер’єру церкви є стінопис 1620–1640‑х рр. Він покриває північну, південну та західну стіни нави, а також одна композиція — Пієта є у бабинці. Стінопис виконаний доволі графічно у світлому колориті. Розписи виділяються композицією та іконографією. Подібних аналогів програми стінопису не збереглося (загалом розписів того часу вціліло не багато). На північній стіні нави уміщена велика (25 сюжетів) композиція Страстей Христових.

Страсті намальовані у «килимовому стилі», композиції окремих сцен розташовані одна за одною, зверху донизу ярусами. По центру цієї стіни у Страсний цикл «вклинюється» велика композиція Успіння Богородиці, розташована під вікном. Вона майстерна, вирізняється ритмічністю побудови та виділяється більшим масштабом, аніж інші зображення. Справа від неї ближче до святилища намальоване Моління з верховними апостолами Петром та Павлом, над яким — медальйони з пророками. Таким чином тут уміщена програма іконостасу. Досі до кінця не з’ясовано чому ці зображення були намальовані на північній, а не на східній стіні нави. Зверху загальну композицію підкреслює фриз з голівками ангелів з крилами. Південна стіна нави уміщує велике зображення Богородиці Печерської — зі св. Антонієм та Теодосієм. Це одне з давніших зображень Богородиці Печерської у стінописі, що засвідчує місцевий культ чудотворної київської ікони та засновників і будівничих печерської лаври. Понизу — фриз зі старозавітними пророками та царями.

Вгорі ближче до вівтарної стіни — сцена Жертвоприношення Авраама. Ближче до західної стіни зображено пророка Іллю в печері. На західній стіні нави, що примикає до південної велика сцена Воздвиження Чесного Хреста, яка вирізняється майстерними образами св. Костянтина та Олени. Інших розписів на західній стіні нави не вціліло. У бабинці вражає драматичністю сцена Оплакування Христа, яка є мабуть найбільш майстерною у цілому розписі та впізнаваною у контексті історії українського іконопису. Це велика композиція намальована на південній стіні. Тут особливо виділяється постать Марії Магдалини, що плаче з хустиною в руці. Інших розписів у бабинці немає. Це може бути зумовлено тим, що на стінах тоді було багато ікон. Також немає розписів у святилищі. Це пояснюють тим, що вони були втраченими після перебудови церкви у 18 ст. Східна стіна нави, як уже згадано, уміщує іконографію трьох верхніх ярусів іконостасу. Втім, у верхній частині понад картушами з пророками помітно, що під верхнім живописним шаром є давніший з іншими зображеннями, зокрема, там проступають обриси ангелів та солярні знаки.

Довкілля церкви

З південно-східного боку від церкви розташована дерев’яна дзвіниця, яка напевно була побудована тоді ж, коли й церква. Ремонтована у 18 ст. Дзвіниця квадратна у плані (4,4 м), двоярусна з чотирисхилим ґонтовим дахом. Має по периметру опасання. Висота дзвіниці 20 м. Біля церкви є цвинтар.

Пов’язані покликання:

1. Гелитович М. Ікони 16 ст. з церкви Святого Духа у Потеличі: матеріали до каталогу збірки Національного музею у Львові. Записки Наукового товариства імені Шевченка. Т. 236. Львів, 1998. С. 320-366.
2. Міляєва Л. Стінопис Потелича. Київ, 1969.
3. Слободян В. Жовківщина. Т. 5. Історико-архітектурні нариси церков. Львів, 1998.
4. Українські церкви Жовківського району. Книга 2. Ілюстрований каталог. Львів: ЛНАМ, 2021.