Церква Покрови Пресвятої Богородиці

Історія

В архівних документах село Поршна вперше згадується з 1468 року. Населення займалось розробкою кам'яного кар'єру та випалюванням вапна [9]. Перші згадки про церкву в Поршні походять з люстрації 1570 року [11]. 1671 роком датуються привілеї короля Михайла для о. Симона Поршнянського, на грунти які здавна належали до церкви. В 1678 році дерев’яна церква Покрови Пресвятої Богородиці в Поршні була відновлена і освячена деканом львівським о. Яковом Бережницьким. Згадується також частково огороджений цвинтар біля церкви і дерев’яна дзвіниця на три дзвони, яка так само як і церква була накрита ґонтям. 1698 роком датуються привілеї на село від дідича Людвіка де Ляґранде, маркграфа з Артвіжу [2], [11]. Реєстр церков що стали греко‑католицькими, укладений львівським єпископом Йосифом Шумлянським близько 1708 року, згадує про церкву Покрови Пресвятої Богородиці в Поршні, що належала до столових маєтків Львівської єпархії [2],[9],[10]. 1710 року село належало Александру Яну Потоцькому. 1762 року по смерті пароха о. Андрія Вишневецького, від чверті року не має пароха. Адміністратором є парох с. Хоросно, о. Михайло Чайковський [2], [11], [16]. У 1789 році парохом є о. Теодор Онишкевич. В 1802 році парохом в Поршні стає о. Богдан Громницький. У 1803 році збудована мурована церква 17 х 9 метрів, коштом патрона Йозефа Ріттена фон Горайського за 2300 флоринів з іконостасом та дзвіницею за 40 фл. [4], [16]. Який вигляд мала ця церква і за чиїм проєктом будувалась?, - не відомо. Також не зрозуміло про яку дзвіницю йде мова, оскільки дзвіниця в Поршні і досі є дерев’яною. Ймовірно відбулось оновлення старої дзвіниці. Відомо що на той час церкві належало 38 моргів землі. З 1832 року парохом стає о. Степан Кулачковський. У 1837 році парохом є о. Михайло Гороховський [16]. У 1876 році парохом був о. Константин Чепіль. В шематизмі Всечестного Клира Митропол. Архідіецезіи греко‑католической Львовской за 1882 рік, зазначено що патроном храму є Сукцесор. Михаїла Ромашкань. Завідателем місцевим є о. Володимир Глинський.

Число парафіян у Поршні є 716. В дочірній парафії в Підсадках — 140. Разом 856. Дотація орного поля — 30 моргів, сіножатей 9 моргів. [15, 177]. З шематизму за 1883 рік, довідуємось що завідателем уже є о. Йосиф Бандира. Число парафіян збільшилось у Поршні до 722 осіб, а в Підсадках до 145. Тобто загалом зросло до 867 [16, 191]. 7 березня 1908 року розпочався збір коштів на будівництво теперішньої нової мурованої церкви, що підтверджено протоколом зборів громади. Зібрані кошти були знецінені у 1914–1920 роках. Лише у 1921 році за пароха Євгена Возняка, війта Якима Стецьківа, секретаря Юзефа Кволіка та директора школи Володимира Жизневського і громадської ради у складі 20 осіб, вирішили продати керничанський ліс з метою ремонту церкви і парафіяльних будинків, які були понищені війною. Згодом ремонт церкви замінили перебудовою що детально зафіксовано у збереженому протоколі від 2 липня 1921 року. За даними регента церковного хору в Поршні, пані Марії Мандзюк (Чабан), будівництво нового храму велося з липня 1923 року по жовтень 1924 року. 14 жовтня 1924 року на храмове свято Покрови Пресвятої Богородиці, в новозбудованій церкві відбулося перше Богослужіння, яке очолив щирецький декан, о. Володимир Стернюк, батько майбутнього Архиєпископа УГКЦ [8]. Натомість за даними Василя Слободяна та Богдана Закалика, нова церква збудована у 1925 році за проєктом архітектора Олександра Лушпинського, за отця Євгена Возняка [1], [5]. У 1930 році на похороні їмості Юліани Чепіль з поміж інших священників був присутній о. Андрій Бандера, батько лідера ОУН, Степана Бандери. Про це зберігся запис в парафіяльній книзі реєстрації похоронів [8]. В 1938 році церкву було розписано [17, 132]. 18 жовтня 1941 року до храму було куплено кивот. У 1967–1968 роках за спогадами п. Марії Мандзюк, була виконана сучасна поліхромія храму. В 1986 році до храму виготовили престіл та проскомидійник. У 1996–1997 роках був здійснений ремонт храму і добудована ризниця. В 2004 році різьбяр Олесь Павлюк виготовив тетрапод.

Архітектура

Мурована, однонавна з бічними крилами церковна споруда, первісно у 1803 році побудована в терезіанському стилі, а в 1923–1925 роках перебудована за проєктом Олександра Лушпинського у стилі ардеко. Орієнтована по осі захід‑схід. Дахи над навою і крилами є двосхилими, покриті бляхою, увінчані ліхтарями. Головний фасад з присінком та крила завершені хвилястими ардековими (неорококовими) причілками з волютами. Зі схилів даху нави піднімається чотиригранний об’єм, дах якого має дзвоноподібну форму.

Лінії між стінами і дахом по периметру оздоблені профільованим карнизом. З північної і південної сторін даху нави стінки цього об’єму прикрашені овальними псевдо‑вікнами з причілками. Над гребенем даху нави і дзвоноподібною фальш‑банею, здіймається восьмигранний барабан‑ліхтар, який увінчує восьмигранна неорококова баня з восьмигранною маківкою, на верхівці якої є яблуко, півмісяць і металевий хрест з променями, які відходять від круглого середохрестя. Рамена хреста прекрашені трилисниками. На чотирьох гранях барабану є прямокутні псевдо‑вікна з дашками, що нагадують архітектуру дерев’яних церков, а до інших чотирьох граней примикають об’єми пірамідального верху, який виходить від чотиригранної дзвоноподібної бані.

Зовнішні кути храму прикрашені наріжними пілястроподібними контрфорсами. Бічні крила є нижчими за об’єм нави. На гребенях дахів крил розміщено по одній восьмигранній вежечці-ліхтарі у формі зрізаного конуса, верх якого прикрашений хвилястим декором що імітує один ряд дахівки. Накриваються зверху ці вежечки‑ліхтарі восьмигранними дзвоноподібними дашками з вузькими видовженими маківками, на яких є яблука та металеві хрести з ромбовидними кінцівками на раменах. Такий же хрест є на причілку західного фасаду нави. Дах над присінком є двосхилим. Пілястри на присінку є лише з західної сторони. Фасад присінку прикрашає ардекове вікно з вітражем. Над вікном є декоративна восьмикутна ардекова зірка, в центрі якої є рівнораменний хрест. Аркоподібні масивні вхідні дерев’яні двері накриті півциркульним порталом який прикрашений двома колонами. З боків присінку є по одному аркоподібному вікні. З боків нави їх є по двоє на кожній стороні. На фасадах крил по одному, над якими є ще овальні псевдо‑вікна. Східний фасад нави також завершений причілком.

П’ятигранний об’єм вівтара примикає до східного фасаду нави. Дах над вівтарем є п’ятисхилим і увінчаний хрестом. На південно‑східних та північно‑східних гранях вівтара є аркоподібні вікна. Усі вікна мають автентичні металеві грати з вставками кольорового скла. З північної сторони до святилища і східної до крила і нави, примикає низьке прямокутне а плані приміщення ризниці. З південного боку до вівтара і зі східної сторони до крила та нави, у 1996–1997 роках добудоване аналогічне приміщення паламарні. Обидва приміщення мають по одному вікну зі східної сторони і накриті двосхилими дахами. Окремий вхід ззовні з південної сторони має лише паламарня.

Інтер’єр

Інтер’єр однонавний, базилікального типу з двома крилами. Нава і крила накриті циліндричним склепінням. Півкруглий в плані вівтар має комбіноване склепіння, аркоподібне у східній частині переходить у конху. Між стінами і склепінням по периметру храму проходить щедро профільований білий карниз. Святилище від нави відділене широкою у верхній частині мурованою тріумфальною аркою. Так само вхід до бічних крил є через арки у стінах нави. На кожній з стін нави є по двоє великих аркоподібних віка з металевими гратами, які повторюють його форму і оздоблені вставками кольорового скла. Аналогічні вікна є у бічних крилах. Вужчі два вікна є у вівтарі. Два менші на південній та північній стінах бабинця під хорами.

Бабинець є вужчим за наву, відділений від неї двома дерев’яними стовпами, які також підпирають хори. Стеля в бабинці є плоско, в північній частині розміщені дерев’яні сходи на хори. Склепіння над хорами є півциркульним. По центру західної стіни хорів в арці розміщене рококове вікно з вітражем. Хори від нави відділені трьома секціями дерев’яної балюстради з точеними фігурними балясинами. Кожна з секцій кріпиться до квадратного в плані грубого дерев’яного стовпця з кулястим точеним завершенням. Між навою і хорами також є арка. Балюстрада підкреслюється білим профільованим карнизом. Перегородою між навою і вівтарем слугує чотириярусний іконостас прямокутної форми.

В північному крилі розміщений пристінний вівтар пер. пол. ХХ ст. з іконою Богородиці Непорочне Зачаття. В наві є новий тетрапод та вісім рядів нових лав, до яких кріпляться вишиті хоругви і фани. Старі ж лави пер. пол. ХХ ст., розміщені вздовж стін нави. У вівтарі на престолі є однокупольний кивот поч. ХХ ст., з іконою Євхаристійного Христа на дверцятах, та сценами Покладенням до Гробу, Воскресіння Христового та Жінок Мироносиць на бічних стінках. Кивот є позолоченим, квадратним в плані. На чотирьох кутах прикрашений скрученими колонами та маківками з хрестами. Баня кивоту має восьмигранну шоломовидну форму, декорована плоскою різьбою у вигляді лусок. Завершується маківкою з хрестом. Бічні стінки кивоту мають арчасту форму. З лицевої сторони на рівні бані прикрашений різьбленою мушлею. За престолом є латунний семисвічник. Штучне освітлення в храмі забезпечує велике панікадило та менші кришталеві люстри. В храмі зберігаються два Євангелія‑стародруки. Одне 1690 року з друкарні Ставропігійського братства у Львові, а друге з 1857 року.

Іконостас

Загальний силует чотириярусного іконостасу має прямокутну форму. Висотою іконостас наближається до рівня бічних стін нави. Точний час створення іконостасу, та автор його різьби не відомі. Відомим є лише автор малярства ікон, це Йосиф Дубогорський. Знаємо це завдяки підпису художника в нижньому куті храмової ікони Покрови Пресвятої Богородиці у намісному ряді, яка знаходиться з правої сторони. З відомих нам робіт цього автора є розпис храму Покрови Пресвятої Богородиці в с. Поздимир на Радехівщині, який датований 1907–1909 роками [7], [11, 279–281], [12, 240–245]. Традиційно в намісному ряді є ікони Богородиці Одигітрії, Христа Вчителя та святого Миколая. Останній зображений в повен зріст у митрі. Ікони намальовані в реалістичній академічній манері.

Тла ікон Христа і Богородиці декоровані мальованим рапортним орнаментом. На іконі св. Миколая фон блакитний у вигляді пейзажу. На хмарках є півфігурні зображення Христа і Богородиці. В іконі Покрови, дія відбувається в інтер’єрі храму. В центрі ікони зображений диякон Роман Солодкоспівець, у верхній частині Богородиця в короні на хмарах, яка тримає в руках омофор. Ікони обрамлені профільованими позолоченими рамами. Царські ворота пишно декоровані ажурною різьбою з реалістичним мотивом виноградної лози. В чотирьох овальних медальйонах намальовані чотири євангелисти з символами. Центральною віссю царських воріт є різьблений стовп на вершині якого знаходиться різьблене Євангеліє та митра. Дияконські двері також прикрашені ажурною різьбою на основі рослинних мотивів. У великих овальних медальйонах намальовані архангели Гавриїл та Михаїл.

Предели під іконами є низькими, декоровані під мармур. Ікони розділені синіми капітелями з позолоченими різьбленими накладками. Сама конструкція іконостасу помальована в колір слонової кістки. Над намісним рядом розташований празниковий, в якому є 12 прямокутних ікон, згрупованих по двоє і розділених декоративними пілястрами. Ікони розміщені в такій послідовності (зліва на право): Різдво Пресвятої Богородиці, Введення в храм Пресвятої Богородиці, Благовіщення Пресвятої Богородиці, Різдво Христове, Стрітення Господнє, Богоявлення Господнє, Преображення Господнє, Вхід Господній у Єрусалим, Воскресіння Господнє, Вознесіння Господнє, Зіслання Святого Духа та Успіння Пресвятої Богородиці. Вище розміщений апостольський ряд з іконою Христа Вседержителя в центрі. Христос зображений як Великий Архиєрей на троні з відкритою Євангелією та благословляючою десницею. На голові у Нього митра, що нагадує корону. Фон ікони декорований так само як і намісні ікони.

Дванадцять апостолів розміщені по двоє у двополовинчастих аркоподібних рамах. Найближче до Христа знаходяться апостоли Петро і Павло. Легко можемо ідентифікувати чотирьох євангелистів за їх символами. Також можна впізнати апостола Якова Заведеєвого з хрестом та капелюхом та Симона Кананіта з пилою, апостола Андрія Первозванного з х‑подібним хрестом. Ще трьох апостолів нам не вдалось точно ідентифікувати. Припускаємо що це можуть бути Юда Тадей, Пилип та Яків Праведний (Брат Господній). Над апостольським рядом розміщений пророчий ярус. В ньому бачимо 12 пророків намальованих півфігурно по двоє у шести різьблених картушах. Увінчує іконостас Розп’яття Господнє, що знаходиться по центру над іконою Христа Вседержителя.

Ікони

Під аркою південного крила, на підставці знаходиться ікона Серця Христового поч. ХХ століття, намальована на металі. Саме Серце Ісуса є замальованим і потребує фахової реставрації.

Стінопис

Перший розпис храму був виконаний у 1938 році. Другий в 1967–1968 роках у реалістичній манері. На тріумфальній арці зображений Бог‑Отець з двома ангелами. У консі святилища намальована Богородиця Покрова в оточенні ангелів. Ці два розписи відрізняються від стінописів решти храму, що свідчить про щонайменше двох художників які виконували поліхромію. Це підтверджується і спогадами місцевих мешканців, які пригадуть як усім селом збирали яйця для художників що розписували храм. Тобто стінопис виконаний в техніці яєчної темпери. На стінах вівтаря сцени Різдва і Воскресіння Христового. На стінах нави зображені чотири євангелисти з символами, святі апостоли Петро і Павло, та святі рівноапостольні Володимир і Ольга. Орнаментальне оздоблення виконане трафаретним методом.

Довкілля церкви

З північно‑західної сторони храму, на схилі пагорбу, розташована дерев’яна двоярусна дзвіниця, яка збереглась від старої дерев’яної церкви і ймовірно походить з 1740 року. Зараз дзвіниця накрита бляхою, хоч первісно була покрита ґонтям. В плані дзвіниця є квадратною. Другий ярус має галерейне розширення і по три слухові отвори з кожної сторони. Дах дзвіниці пірамідальної форми, увінчаний металевою маківкою та кованим хрестом. Між храмом і дзвіницею знаходиться кам’яний хрест 1915 року присвячений Борцям за волю України.

Пов'язані покликання

1. ЛННБУ ім. В. Стефаника, відділ рукописів, УК №20.
2. НМЛ — Ркл-25 1765
3. НМЛ — Ркл-144
4. ЦДІАЛ, ф. 146, оп. 20, спр. 985, Інв. 1840
5. ЦДІАЛ, ф. 201, оп. 1а, спра. 2542, Львівський деканат арк. 4
6. Волошин Б. Покровська церква у Поршні [Електронний ресурс] / Богдан Волошин // Локальна історія — 30 січня 2019 р. — Режим доступу до статті: https://www.facebook.com/LokalnaIstoria/posts/1049782588534499/?paipv=0&eav=AfbArFvnF5OocO2IG4H_Q3cJqWaPu_E6-WQ_wGqW1q4CeSnS1OYIlaCNnmcCG_Y_bzU&_rdr
7. Грималюк Р. Монументальне малярство другої половини ХІХ – початку ХХ століття / Ростислава Грималюк // Церковне мистецтво України : у 3-х т. / НАН України, Ін-т народознавства; кол. авт.; відп. ред. С. П. Павлюк; кер. проекту, наук. ред. тому Л. М. Герус; худ.-оформл. Є. В. Вдовиченко. — Харків: Фоліо, 2018. — Т. І. Архітектура. Монументальне мистецтво. — С. 701—744.
8. Мандзюк М. 80 років храму Покрови Пресвятої Богородиці села Поршна Пустомитівського деканату Львівської Архиєпархії УГКЦ, 14 жовтня 2004 року [Ч/б вкладка до буклету] / Мандзюк Марія — 2004. — С. 2—3.
9. Поршна // Історія міст і сіл Української РСР: В 26 т. Львівська область / Ред. кол. тому: Маланчук В. Ю. (гол. редкол.), Гнидюк М. Я., Дудикевич Б. К., Івасюта М. К., Крип'якевич I. П., Огоновський В. П., Олексюк М. М., Пастер П. I. (відп. секр. редкол.), Сісецький А. Г., Смішко М. Ю., Челак П. П., Чугайов В. П. АН УРСР. Інститут історії. – К.: Голов. ред. УРЕ АН УРСР, 1968. — С. 603.
10. Скочиляс І. Недатований реєстр духовенства, церков і монастирів Львівської єпархії за владицтва Йосифа Шумлянського / Ігор Скочиляс // Записки НТШ. — 2000. — Т. 240. — С. 530 — 589.
11. Слободян В. Історія парафій УГКЦ Пустомитівщини / В. Слободян, Б. Закалик — Львів : [б.в.], 2009. — 110 с.
12. Українське церковне мистецтво 1880-1920. Західний регіон / [Герій О., Туркевич-Клімашевський А., Кодлубай І., Нога О.]. — Львів : НВФ «Нові технології», 2012. — Т. 1 — 392 с. : іл.
13. Українські церкви Радехівщини / [С. Івасейко, А. Клімашевський, М. Козурак, І. Мельник] — Кн. 3. — Львів : ЛНАМ науково-дослідна частина; Простір-М, 2022. — 386 с. — (Українські церкви Львівщини)
14. Церква Покрови Пресвятої Богородиці [Електронний ресурс] // Інтерактивна карта Української Греко-Католицької Церкви — Режим доступу до статті : https://map.ugcc.ua/view/3171-tserkva-pokrovy-presvyatoy-bogorodytsi-s-porshna-lvivska-oblast
15. Шематизмь Всечестного Клира Митропол. Архідіецезіи греко-католической Львовской на рокь 1882 — Львовь: Изь типографіи Ставропигійського Института подь управленіемь Стефана Гучковского. — 366 с.
16. Шематизмь Всечестного Клира Митрополитальной Архідієцезіи греко-католической Львовской на рокь 1883 — Львовь: Изь типографіи Ставропигійського Института, управитель тип. Стефан Гучковскій. — 370 с.
17. Штогрин С. І. Поршна: школа, події, люди (нарис з історії сіл Поршни, Підсадок і Липник) / Степан Штогрин. — Львів : Ліга-Прес, 2000. — 352 с.
18. Porszna // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich. — Warszawa : Druk «Wieku», 1887. — Т. VIII. — S. 827 — 829. (пол.)