Церква Положення поясу Пресвятої Богородиці

Історія

Перша збережена документальна згадка про церкву в Мацошині (українська назва села Мачишин) походить з 1515 року. У 1646 р. коли згоріла стара церква, до Мацошина було перевезено дерев’яну церкву зі Львова, що до того належала львівському жіночому монастиреві (стояла навпроти П’ятницької церкви). Цю церкву поставили у селі на пагорбі біля цвинтаря [2, 117–118; 3, 203; 5]. Стара церква в селі стояла в іншому місці. В документах візитації 1793 р. церкви в Мацошині записано, що вона посвячена Втечі Богородиці в Єгипет [1, арк. 34–35]. Таку посвяту у 18 ст. зазвичай мали церкви, які до того носили посвяту Собору Пресвятої Богородиці. Коли змінили посвяту церкви у Мацошині на Положення пояса Пресвятої Богородиці точно не відомо. У найдавнішому Шематизмі Перемиської єпархії 1830 р. з переліком назв церков вона має теперішню посвяту [4, 46].

Дерев’яна церква в Мацошині за описом візитації 1793 р. була дуже гарна, виставлена 1783 р. і посвячена тоді ж жовківським деканом о. Теодором Яблонським. На престолі у святилищі цієї церкви був образ Богородиці Ченстоховської. Образ був мальований на полотні та приклеєний до дошки мав накладку «суконку» з тканини та 12 мідних позолочених зірок [1, арк. 34–35]. Зараз у церкві відреставрований образ Богородиці Ченстоховської, що має славу чудотворного, знаходиться у наві зліва. У дерев’яній церкві був іконостас з царськими вратами і намісними образами давньої різьбярської роботи і мальовання. Про ці давні ікони не має інформації, ймовірно, вони втрачені.

Серед богослужбових книг у церкві згадане Євангеліє в оксамитовій оправі з бляхами з чотирма євангелістами із зірками та пуклями. Це друковане у Львові в 1690 р. Євангеліє в новій оксамитовій оправі з автентичними бляхами з гравійованими зображеннями євангелістів та Розп’яття у центрі (на звороті Богородиці з Ісусом) досі належно зберігається у церкві. Також у візитації зазначено, що в селі при резиденції священника була дерев’яна каплиця, збудована у 1759 р. за пароха о. Прокопа Ступницького. У ній був срібний хрест з реліквіями св. Анни та великий образ на полотні, що представляв праведну Анну. Каплиця була повністю опоряджена для відправи богослужб, тому що «церква за селом далеко в полі стоїть». На час візитації церкви її парохом був о. Дмитрій Ступницький висвячений львівським єпископом Петром Білянським у 1784 р. Церква мала 579 парохіян. Братства та школи тоді при ній не було. У 1863–1779‑х рр. парохом церкви був о. Іван Пелех (1827–1879) відомий громадський діяч, член товариства Галицько‑Руська матиця, посол до Галицького сейму у 1770–1776 рр.

У 1886–1888 рр. за пароха о. Олександра Сяноцького у селі на місці дерев’яної збудували велику муровану церкву за проєктом відомого львівського архітектора Сильвестра Гавришкевича. У 1895 р. церкву розписав художник Корнило Устиянович (1839–1903). Його авторства, очевидно, ікони в іконостасі. Про це свідчить малюнок ікон намісного ярусу (ікони на царських і дияконських вратах повністю перемальовані). 1910 р. церкву посвятив Перемиський єпископ Константин Чехович, про що свідчить пам’ятна таблиця на стіні церкви. Церква тепер належить громадам УГКЦ та ПЦУ. У 2009 р. церкву в Мацошині занесено до об’єктів культурної спадщини національного значення у Державному реєстрі нерухомих пам'яток України.

Архітектура

Мурована церква збудована у неовізантійському стилі з неороманськими елементами декору за проєктом архітектора Сильвестра Гавришкевича. Відомі інші подібні приклади такої архітектури храму його авторства. Це церква в с. Боброїди, споруджена у 1880–1882 рр. Ймовірно, її проект було використано для церкви у Мацошині. Церква хрестово‑купольного типу з одним великим куполом на середохресті. Нава квадратна, простора. До нави примикає із заходу притвор (бабинець), зліва і справа простір перед іконостасом видовжений у бічні рамена (крилоси), на східному боці традиційно розташоване святилище, яке має дві захристії (ризниці). Баня шоломового типу увінчана сліпим ліхтарем та маківкою. Бокові рамена хреста перекриті двосхилим дахом.

Зовні стіни потиньковані та поверх прикрашені виразним аркатурним фризом. Зовнішні кути стін на всіх сторонах фланковані гранчастими пілонами. Кожен пілон покритий гранчастим дашком та увінчаний невеликим хрестом. Основний вхід до храму є із західного боку, два додаткові знаходяться в західній стіні бокових рамен споруди. Дата початку будови церкви 1886 р. написана великими цифрами на східному фасаді притвору.

Інтер’єр

Інтер’єр у плані хрещатий, просторий, світлий. Нава у середохресті вгорі, понад підпружними арками та парусами, розкривається у широкий барабан купола. У барабані купола вісім великих вікон аркової форми, які освітлюють центральну частину церкви. Склепіння купола півсферичної форми з невеликим отвором у центрі з якого опускається велике панікадило. Бокові рамена просторі з пристінними вівтарями та іконами при стінах. Вхід до святилища та бічних рамен зверху підкреслюють підпружні арки. У західній частині храму вгорі розташовані невеликі хори, на які можна піднятися гвинтовими сходами. При північній стіні нави замонтована проповідальниця, її декоративний верх зроблений у формі опуклого чотирисхилого дашка. На правій стіні бічного рамена церкви за склом розташована мальована на полотні плащаниця початку 20 ст.

Перед плащаницею стоїть великий золочений Божий гріб, вгорі з балдахином складної декоративної форми та блакитним піднебессям. Божий гріб призначався для виставлення плащаниці у страсну п’ятницю. На час обстеження на ньому стоїть двобічна процесійна ікона початку 20 ст. Як свідчить напис на таблиці, що замонтована з боку «Божий гріб справила Татіянна Кузьма до церкви в Мацошині 1911 р»., «робив И. Пильник». У церкві також розміщене вирізане по силуету Розп’яття з пристоячими, процесійний хрест та хоругви. Перед солеєю розташований тетрапод з поклінною іконою та хрестом. В наві у два ряди розміщені дерев’яні лави до яких збоку закріплені хоругви.

У церкві також є хоругви (у вигляді фан), пошиті з чорної тканини, що призначаються для похорону. У просторому святилищі розташований престіл на якому домінує велика дарохранильниця у вигляді золотистої церкви. Форма дарохранильниці нагадує архітектуру церкви в Мацошині. Як згадано вище, у церкві є Євангеліє львівського друку 1690 р. на сторінці якого є покрайній запис 18 cт., де сказано, що це євангеліє належить до мацошинської церкви.

Іконостас

Окрасою інтер’єру церкви є високий п’ятиярусний іконостас, увінчаний Розп’яттям. Розташування ярусів іконостасу горизонтальне, традиційно домінують ікони намісного та Молитовного ярусів. Ікони намісного ярусу майстерні, у них упізнається почерк Корнила Устияновича, який на час праці у церкві був зрілим майстром із великим досвідом іконописних робіт (ікони на царських, дияконських вратах та дві цокольні ікони перемальовані).

Цікаво відзначити, що намісна права ікона в іконостасі церкви представляє св. Івана Хрестителя, а не храмове свято (Положення пояса Пресвятої Богородиці), як це є зазвичай. Можемо лише припустити, що це зроблено на честь святого патрона колишнього пароха церкви — о. Івана Пелеха, який мав велике значення у житті громади села і цілого краю. Образ св. Івана Хрестителя в цьому іконостасі є надзвичайно виразний з портретними рисами та емоційно піднятою правою рукою, що наче закликає до дії. Очевидно, художник використав для цього образу реальну модель.

Загалом ікони іконостасу намальовані в академічній манері, з тональним моделюванням фігур та складними ракурсами у сюжетних сценах. Притаманними для почерку К. Устияновича є постави та риси ликів Христа та Богородиці на намісних іконах і використання синіх та червоних кольорів у малюнку тканин їхніх одеж. Також звертаємо увагу, що у намісних іконах художник позолотив тло та наніс орнамент, на відміну від інших ікон іконостасу, де тло кольорове. Золочене тло ікон інспіроване давнім українським іконописом, яким почали активно цікавитися поціновувачі мистецтва наприкінці 19 ст.

Празниковий ярус іконостасу традиційно уміщує 12 сюжетів (ці ікони частково перемальовані), а в чині Моління представлено 12 апостолів зі знаряддями їхньої страти та з атрибутами. У центрі верхнього пророчого ярусу іконостасу намальовано Бога Отця та Святого Духа у вигляді голуба, що разом з образом Спаса Архієрея у центрі чину Моління творить композицію Пресвятої Трійці. Автор різьби іконостасу нам не відомий.

Ікони

На стінах церкви розташовано доволі багато ікон 19–20 ст. різної мистецької вартості. Серед ікон у наві виділяється ново відреставрована ікона Богородиці Белзько‑Ченстоховської (про неї згадано вище). У північному рамені нави привертає увагу майстерно намальована ікона Богородиці у повен зріст, яка стоїть на земній кулі – варіант Непорочного Зачаття. Навколо німба Марії бачимо зірки, що інспіровано видінням Івана Богослова (Одк 12:1). Цікавою також є ікона св. Миколая 19 ст. з рельєфно різьбленими галузками на позолоченому тлі.

На стінах святилища розташовані дві невеликі майстерно намальовані композиції в золочених рамах: Жертва Авраама та Жертва Авеля і Каїна, авторства Корнила Устияновича (на це вказує манера малярства). На східній стіні святилища розміщена доволі велика ікона Богородиці з Ісусом, яка виконана у техніці низької рельєфної різьби з позолотою поверх. Малюнок ликів Богородиці та Ісуса на цій іконі також виказує почерк К. Устияновича. Не виключено, що художник поновив давніший образ. Ця ікона у декоративному обрамленні складної форми.

Стінопис

Церква повністю розписана, стінопис є різночасовий. Найдавніші композиції належать авторству Корнила Устияновича. Це насамперед сцена «Воскреслий Христос являється Марії Магдалині в образі садівника» у правому рамені церкви на східній стіні, де є підпис К. Устияновича та дата. Його авторства також сцена «Добрий самаритянин». Обидві композиції намальовані у світлому колориті з притаманною для К. Устияновича дещо «постановочною» фігурою Христа (це загалом типово для художників, які працювали в академічній манері та використовували моделі для своїх композицій). Припускаємо, що авторству К. Устияновича належать також дві цікаві сцени у бічних раменах: «Зруйнування Содому та Гоморри» та «Всесвітній потоп», що намальовані у синьому колориті, з майстерним відтворенням фігур, складних ракурсів, плановості та відчуттям драматизму подій.

Найбільш сенсаційною також є сцена Страшного суду. Справа в тому, що художники 19 ст. в Галичині рідко коли зверталися до цього сюжету, популярного у середньовічному іконописі. Це було зумовлено тим, що церковна влада у 18 ст. категорично виступила проти зображення Страшних судів у церквах через те, що там були непристойні образи оголених людей. Корнило Устиянович був чи не єдиним професійним художником того часу, хто звернувся до цієї композиції у стінописі храму. Мало того, у сусідньому селі Бутинах, він, малюючи Страшний суд на стіні у церкві, зобразив у пеклі польського можновладця. Через це на художника подали у суд. Якщо подивитися на сцену Страшного суду у церкві в Мацошині, то у сцені пекла також бачимо чоловіків з виразними портретними рисами. Це, зокрема, чоловік з вусами в окулярах, що грає в карти, намальований внизу зліва, чорт біля нього та лисуватий чоловік внизу справа.

Із загальним первісним колоритом стінопису та ікон в іконостасі гармоніює синє склепіння куполу. У барабані купола намальовані святі мученики, серед них Варвара, Катерина, архидиякон Стефан. На парусах — чотири євангелісти із символами. Ці зображення та інші на стінах храму молодші, виконані у другій половині 20 ст. Можливо, це поновлення давнішого стінопису.

Довкілля церкви

Церква розташована на пагорбі у мальовничому місці. Зі східного боку від церкви знаходиться мурована двоярусна дзвіниця. Вона квадратна у плані, виділяється великими вікнами аркової форми. Дзвіниця накрита куполом з ліхтарем та маківкою вгорі.

Пов'язані покликання

1. Візитація Жовківського деканату 1792–1793 рр. Державний архів у Перемишлі. Акти Греко-Католицької єпархії (ABGK). № 327.
2. Слободян В. Жовківщина. Т. 5. Історико-архітектурні нариси церков. Львів, 1998.
3. Українські церкви Жовківського району. Книга 2. Ілюстрований каталог. Львів: ЛНАМ, 2021.
4. Schematismus universi venerabilis cleri dioeceseos graeco catholicae Premisliensis pro anno Domini 1830. Premisliae, 1829.
5. https://www.pslava.info/MacoshynS_CerkRyzpolozhennja_1998Zhovkivschyna,205006.html