Церква Святого Дмитра

Історія

Перша письмова згадка про село Матків датується 1538 роком, коли польська королева Бона Сфорца скликала комісію для розмежування королівських та шляхетських сіл. Матків є гніздом шляхетного роду Матківських. Його, як частку спадщини, отримав один з трьох синів Думки (Дмитра) Височанського, власника Висоцького, в часи правління короля Зиґмунда I Старого [1506–1548 рр.]. Власники Маткова по інерції ще до середини XVI ст. продовжували називатися Височанськими, одночасно в актах вони відомі як Матківські. На кінець XVI ст. прізвище Матківські остаточно закріплюється за ними [4].

Коли постала в Маткові церква Собору Пр. Богородиці, не відомо, але вже в кінці XVI ст. вона існувала. Нова дерев'яна триверха церква постала у 1670 році. Згідно з джерелами, у XVIII ст. місцева парохія користувалася ґрунтам, наданими їй Евою Матківською Міклашевичевою та Лукашем Матківським. У 1831 році стара церква під посвятою Втечі до Єгипту Пр. Богородиці занепала. На її місці 1838 року бойківські майстри Іван Мельникович та Василь Іванович збудували нову дерев’яну церкву, про що свідчать написи на одвірках: на порталі головного, західного входу «Tey swiątyni fundamenta», на лівому одвірку «Założone dnia 21 czerw»., на правому «Roku 1838»; на одвірку південних дверей в наву (тепер закритий): «Maystrowie tey budowli / byli Janusz Mielniko / wicz Wasyl Iwanykowicz». Ця, бойківського типу церква — тризрубна, триверха, з багатьма заломами, оперезана широким піддашшям на східчасто різьблених випустах, була кожухована та покрита ґонтами. У 1928 року з півночі та півдня до вівтаря добудували захристії, а перед самою війною 1939 року церква була ремонтована. Тоді стіни були ошальовані вертикально дошками з лиштвами, а верхи і дахи покриті оцинкованою бляхою. Також були розширені однопільні вікна вівтаря та невеличкі віконця бабинця, після чого всі вікна стали двопільними.

У 1924 році на південний захід від церкви постала дерев'яна дзвіниця, збудував її майстер Михайло Веклич, про що повідомляв напис на одвірку входу (нині втрачений). На надпоріжнику було вирізьблено «В честь Трисвятого Бога Творця Вселенної», зліва «Року Божого», справа «1924 дня 1/IX». Справа в розетці написано «Майстер будови сеї Михайло Веклич», зліва «За старанієм отця богослова Волод. Куновського»[3].

Під час совєтської окупації у 1949–1989 роках церква була зачинена. У 1989 році, з відновленням греко‑католицької церкви, була відкрита для богослужінь та переосвячена на Святого Дмитра. Всередині стіни церкви оббили картоном та розписали.

21 червня 2013 року на 37‑й сесії Комітету Світової спадщини ЮНЕСКО, що проходила у Камбоджі, церква Св. Дмитра, у групі історично цінних унікальних дерев'яних церков карпатського регіону, була включена у список світової спадщини ЮНЕСКО.

Архітектура

Церква розташована на високому пагорбі посеред села, в оточенні мальовничого краєвиду. Тризрубна, триверха, належить до храмів бойківського типу. До квадратового зрубу нави прилягають рівноширокі, ледь видовжені по осі захід‑схід зруби вівтаря і бабинця. По обидва боки вівтаря прилягають невеликі, сховані під піддашшям захристії. Зруби завершені пірамідальними восьмибічними верхами, над навою — з п’ятьма заломами, а над вівтарем і бабинцем — з чотирма. Верхи увінчані шоломовими банями з невеличкими сліпими ліхтарями з маківочками і кованими хрестами. Оперізує церкву піддашшя, оперте на східчасті виступи вінців зрубів. На західному фасаді під піддашшям влаштований засклений ґанок. Стіни підопасання, надопасання і заломів ошальовані вертикально дошками і лиштвами. Північна та південна стіни всіх зрубів зі здвоєними сегментними вікнами, на осі східної стіни вівтаря — кругле вікно. Двері головного входу — у бабинець — на залізних завісах, однопільні, з двох дубових дошок, оздоблені накладним хрестом.

Інтер'єр

Всередині всі верхи перекриті купольними склепіннями на рівні першого залому. Нава стягнена перехресними сволоками та з’єднана з бабинцем дуже високим арковим прорізом. Широкі хори оперізують три стіни бабинця, виходячи під кутом на західну стіну нави. Стіни оббиті картоном і вкриті орнаментальними розписами, що підкреслюють архітектурно‑конструктивну структуру церкви. Освітлена церква здвоєними сегментними вікнами — у північній та південній стінах всіх зрубів, над запрестольним вівтарем — кругле вікно. Вистрій інтер’єру стилево співзвучний з самою будівлею. Різьблений та золочений іконостас XIX ст. привертає увагу оригінальними царськими воротами у вигляді дерева Єсея з 35‑ма предками Христа.

Бічні вівтарі та запрестольна ікона у вигляді класицизуючих малих архітектурних форм, ідентичної конструкції та оздоблення — фланковані подвійними колонками з золоченими капітелями, по боках з золоченою різьбою з рослинним мотивом. Запрестольний вівтар з іконою «Серце Ісуса», завершений півциркульним фронтоном з Альфою і Омегою на розкритій книжці, внизу — зображення святого Дмитра, теперішнього патрона церкви. Бічні вівтарі завершені трапецієвими розірваними фронтонами. При північній стіні нави — двоярусний вівтар «Матері Божої Неустанної Помочи», 1844 р., внизу з написом про пожертву Івана Ілицького з жінкою Катериною та дітьми; вверху – ікона Благовіщення, по боках — маленькі ікони свв. архангелів Михайла і Гаврила, внизу на базах внутрішніх колонок — свв. преподобні Петро і Атанасій Атонські. При південній стіні нави — двоярусний вівтар «Хрещення Господнє» (Богоявлення), внизу з написом про пожертву Томаша Матковського з жінкою Іванною та дітьми; вверху – ікона «Новозаповітна Трійця», на фронтоні – «Спас Нерукотворний», внизу – «Жертва Авраама», по боках — свв. Єронім та Павло Пустнинножитель, на базах колон — символічні зображення Страшного суду і Євхаристії. Два малі одноярусні вівтарі: при північній стіні нави – «Втеча до Єгипту», при південній стіні бабинця – «Різдво Івана Предтечі» на дошці. Вівтар в бабинці з іконою в різьбленій золоченій рамі: «Христос‑Цар».

Престіл вкритий орнаментальними розписами з символікою, з іконою «Таємна вечеря» та ангелами по боках — на антипедіумі. Кивот у вигляді споруди з двома клячучими ангелами по боках, завершеної ліхтарем з пеліканом — символом Найдорожчої Крови Христа. Жертовник з іконою «Різдво Христове». Феритрон — двобічний, з іконами «Святий Миколай» та «Пр. Богородиця Одигітрія» – у стрілчастій рамі, з пишною орнаментованою золоченою оздобою. Патериця з іконою «Пр. Богородиця Одигітрія».

Іконостас

Іконостас, XIX ст. — конструкція та ікони в стилі класицизму, оздобле ний накладною золоченою різьбою, чотириярусний з пределами, з традиційним рядовим розташуванням ікон, центральна частина (царські двері та дві намісні ікони) на невисокій сеґментній арці. Намісні ікони — на золоченому орнаментованому тлі, з храмовою іконою «Поклоніння волхвів» (Собор Богородиці), розділені тосканськими колонкам з золоченими з композитними капітельками. Царські двері різьблені, золочені, у вигляді розлогого Дерева Єсея з 35‑ма предками Ісуса Христа, що виростають з фігури лежачого Єсея. Дияконські двері — у вигляді ромбових ґраток з хрестиками, з іконами архидияконів Стефана і Лаврентія в півциркульно завершених золочених рамах. Під намісними іконами розміщені сюжетні предели (зліва на право): «Жертвопртношення Авраама», «Втеча з Єрусалиму», «Христос — добрий пастир», «Оздоровлення Немічного». З 12‑ти ікон празникового ряду шість розташовані на арці, посередині – ікона «Таємна вечеря». Апостольський ряд — з апостолами у повний зріст на золоченому орнаментованому тлі (з підписами), розділеними колонками, чотири ікони розміщені над аркою, посередині – Христос‑Архієрей на золоченому орнаментованому тлі. Пророки — в круглих рамах, згруповані по три та оздоблені золоченою різьбою з рослинним мотивом, посередині — на фронтоні іконостасу — Бог Отець. Завершений іконостас Розп’яттям з пристоячими.

Стінопис

Стіни всередині оббиті картоном та покриті трафаретними розписам з сюжетними образами. У вівтарі покриття стін імітують тканину; конструктивні елементи обведені трафаретними орнаментальними стрічками в різних кольорових гамах; на вітрилах зображені херувими; під вікнами на північній стіні – образ св. Василія Великого, на південній — св. священномученика Йосафата; в куполі на блакитному тлі – херувими. Вікна в наві і бабинці в трафаретних орнаментальних обрамуваннях, в куполі нави на блакитному тлі – ангели, на вітрилах — чотири євангелисти. В куполі бабинця — Богородиця‑Замилування, на вітрилах — херувими.

Довкілля церкви

Церковна ділянка огороджена воринням з горизонтальних брусів між дерев’яними стовпцями, під двосхилими дашками, з двопільною брамою і фірткою під ґонтовим дашком у південному пряслі та ідентичною фірткою у західному пряслі огорожі. У південно‑західному куті церковної ділянки стоїть дерев'яна, триярусна, квадратова в плані дзвіниця, вкрита наметовим дахом з ліхтарем та маківкою з хрестом. Нижній ярус прикриває піддашшя на фігурно різьблених приставних кронштейнах, другий ярус з ґанком, третій — голосниковий у вигляді аркатурної галереї. Перед церквою, навпроти головного входу — скульптура Богородиці на постаменті.

Пов'язані покликання

1. Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР. – Киев, «Будівельник», 1985. – Т. 3. – С. 224-225.
2. Василь Слободян. Церкви Турківського району. Ілюстрований каталог. – Львів, 2003. – С. 112-114.
3. І. Смуток. Перші документальні згадки про перемишльські роди гербу Сас (XIV-XVII ст.). https://sites.google.com/site/slahtavkl/Altavet/m/matkivski