Церква Успіння Пресвятої Богородиці
Церква Успіння Пресвятої Богородиці колись була висотною домінантою та мистецькою окрасою Куликова. Як засвідчують давні знимки, місто мало свій Монмартр… Невдала реконструкція, змінивши пропорції, фактуру та декор фасадів, до невпізнання спотворила архітектурний образ храму. Художній ансамбль церкви Успіння Пресвятої Богородиці – видатна пам’ятка, іконографічні та художньо‑виражальні особливості якої зумовлені специфікою культурно‑конфесійного порубіжжя. Вона потребує повернення минулих автентичних форм.
Церкву побудували 1901 р. за проєктом знаного львівського архітектора Сильвестра Гавришкевича (у співавторстві з Михайлом Голейком). В облаштуванні та ідейній програмі декорування церкви відобразилося прагнення до збереження національної мистецької традиції та культивування реґіональної духовної ідентичності. Від початку ХІХ ст. у попередній дерев’яній церкві пристосували до вимог східного обряду вівтар кінця XVIII ст., що його перенесли з католицького храму. Проєкт адаптації давньої пам’ятки до нової архітектурної ситуації виконав видатний скульптор Петро Герасимович. Ікони належать пензлю Теофіла Копистинського.
Історія
Найдавніші поселення на місці сучасного Куликова — це давньоруські городища ХІ – ХІІ ст. відомі за археологічними дослідженнями. Існує припущення, що тут був один з оборонних пунктів на шляху до Львова, так званий «стовп» Кулика. Перша письмова згадка про поселення походить з 1399 р. У XV ст. на території Куликова існував замок Яна Конецьпольського. 1469 р. король надав Куликові міські права.
Перша задокументована згадка про парафіяльну церкву Успіння Пресвятої Богородиці датована 1515 р. Згідно з актом візитації 1763 р., церква отримала привілей від королевича Якуба Собеського. Вона згоріла 1799 р., а вже 1801 р. побудували новий дерев’яний храм. Це була тридільна одноверха церква. Стіни вкривала поліхромія. В інтер’єрі розташовувався вівтар кінця XVIII — початку ХІХ ст., перенесений із католицького костелу. Його доповнили різьбленими царськими та дияконськими вратами [2, с. 90–91].
У 1880 році проєкт нової споруди виконав Сильвестр Гавришкевич у співавторстві з Михайлом Голейком. 1889 р. урочисто посвятили наріжний камінь під нову муровану святиню, завершили будівництво 1901 р.
Архітектура
Церква Успіння Пресвятої Богородиці - це хрещата одноверха споруда. Центральне хрещате ядро на західному фасаді доповнене широким нартексом, фланкованим двома квадратними в плані сходовими баштами, вкритими куполами. У північній башті розташований дзвін. Створено композицію, у якій дві вертикалі башт обрамляють центральний купол, він здається розташованим ближче та більше злитим з фасадом.
У декоруванні фасадів С. Гавришкевич застосував мотиви, що асоціюються з особливою інтонацією романської архітектури. Це враження створюють масивні пропорції, прості обриси форм, підкреслена замкнутість «блочної архітектури», ніби складеної з окремих кубів, аркатурний фриз, монументальні лопатки та пілони. Усі торцеві фасади завершені ступінчастими фронтонами.
Слід нагадати, що напрям Середньовічного Відродження був характерним для тогочасної української архітектури. Іван Труш у мистецтвознавчих працях підкреслив вартість романіки для формування української самобутньої архітектури: «Романщина — це стиль для нас найвідповідніший, що лишає передовсім свободу для нової конструкції і дозволяє увести архітекторові здобутки нашого оригінального архітектонічного і орнаментаційного доробку» [1, с. 43].
Сьогодні церква в Куликові не справляє того величного враження, що відразу ж кидається у вічі при огляді давніх знимок. Спотворила довершений пропорційний лад споруди заміна куполів і тинькування фасадів. Художній образ храму був побудований на контрастному протиставленні масивної величі мурованих стін і стрімких куполів, які колись були увінчані видовженими ліхтариками й оздоблені ступінчастими аттиками.
Інтер'єр
Храм побудовано на основі рівноваги повздовжнього та вертикального спрямування архітектури. Він має план на основі латинського хреста з дуже видовженим нартексом, глибина якого посилюється ритмом могутніх пілонів.
В інтер’єрі чітко виділяється центральне квадратне ядро, вкрите куполом на пандативах, ширина яких гармонійно врівноважена з величиною основних підпружних арок. Величні арки основи купола крупним узором огортають простір нави, увінчуючи його розкішним балдахіном. Архітектор відмовився від гри ритму, усі вінцеві форми виглядають однаково монументально, тому домінує враження впевненості та грандіозності. Величний купол владно підпорядковує собі всі інші форми. Могутні пілони, що підтримують купол, звернені до центру гранями, візуально фіксуючи розвиток рукавів хреста. Яскраве світло ллється у храм через високі, щільно розташовані вікна барабана купола, створюючи враження світлового кільця, яке ніби відрізає склепіння від самої споруди. Провідним мотивом є урочистість, розкриття внутрішнього простору у висоту.
Один з небагатьох, кивот церкви Успіння Пресвятої Богородиці у Куликові вирішено у вигляді Ковчегу Завіту. У християнській традиції Ковчег Завіту, як і інші священні предмети Єрусалимського храму, сприймається як прообраз елемента християнського храму — кивота або дарохранительниці. Ковчег зберігали в Святая Святих храму, і в ньому лежали Скрижалі Завіту, водночас і дарохранительниця у вигляді Ковчега Завіту, розташована у вівтарі храму, утворює Новий Завіт людини з Богом. У кивоті відтворено всі священні елементи Ковчегу — стовпи, жердини, кільця, а також зображені херувими, про яких у Писанні сказано, що вони крилами покривають таїнства, що лежать у кивоті. На вікові кивота лежить білосніжний жертовний агнець, якому поклоняються і славлять два ангели за те, що Він «Кров’ю спокутував нас Богу» [3, с. 114].
В інтер’єрі привертають увагу бічні вівтарі «Розп’яття» (з рельєфною фігурою Христа) і «Непорочного Серця Марії» кінця XVIII — початку ХІХ ст., які в попередню церкву перенесли з невідомого костелу.
Іконостас
Як уже згадувалося, церква Успіння Пресвятої Богородиці у Куликові успадкувала католицький вівтар, який у попередній церкві пристосували до вимог східного обряду, доповнивши царськими та дияконськими вратами.
Проєкт іконостасу та Горного сідалища виконав 1906 р. знаний львівський скульптор Петро Герасимович. Як уже згадувалося, у попередню дерев’яну церкву з католицького храму перенесли вівтар кінця XVIII ст.
Автор проєкту, використавши архітектонічну композицію великого вівтаря, доповнивши його новими деталями, органічно включив давню пам’ятку в архітектурне середовище нової споруди. Нижній ярус на зразок ордерного портика розташували під східною стіною апсиди та перетворили на ускладнену композицію Горного місця. Верхню частину вівтаря з несучими елементами розташували на тріумфальній арці, доповнили новоствореним намісним ярусом, побудувавши таким чином складну іконографічну програму іконостаса.
У масштабній композиції Горного місця внутрішня напруга задуму максимально повно виявлена в зовнішній експресії архітектурної пластики. Портик не має чітко окресленої площини — стіна розчленовується, подрібнюється, вигинається під різними кутами, ніби прагне проникнути в простір криволінійної апсиди, злитися з ним, практично розчинитися в ньому [3, с. 125].
У намісному ярусі іконостасу скульптор не копіює, а творчо інтерпретує архітектурні та різьблені мотиви з арсеналу рококо: розірвані фронтони, кріпування, примхливі картуші, рокайль, трельяж. Скульптурні голівки херувимів доповнюють та збагачують пластику композиції. Намісні ікони, медальйони з зображенням чотирьох Євангелістів на царських вратах і медальйони дияконів на дияконських дверях виконав Теофіл Копистинський.
Іконостасний ансамбль чимось нагадує живу та динамічну матерію. Величезна кількість різьблених позолочених деталей — картушів, гірлянд, фестонів, пальметок, рослинного плетива (аканта, виноградних лоз, лілій, троянд тощо), рокайлів та інших прикрас беруть участь у цій динамічний побудові. Ордерні елементи — колони, пілястри, кріповані антаблементи, кріповані та розірвані фронтони — виступають уперед, інші, навпаки, занурюються в товщу стіни, утворюючи хвилеподібні лінії силуету архітектонічної композиції.
Ікони
Особливо шанованою сакральною пам’яткою храму є коронована ікона Богородиці з Дитятком кінця XVIII — початку ХІХ ст.
Значну мистецьку та історико‑культурну вартість мають ікони католицького вівтаря кінця XVIII ст. з зображенням Докторів Церкви та Христа Вседержителя.
текст: Мар'яна Студницька
світлини: Олекса Піджарий
Пов'язані покликання
- Антонович Д. Із історії церковного будівництва на Україні. Прага : б.в., 1925. 124 с.
- Слободян В. Жовківщина. Т 5. Історико-архітектурні нариси церков. Львів: Балтимор, 1998. 188 с.
- Студницька М., Студницький Р. Церкви Галичини кінця ХІХ – першої третини ХХ ст.: художній образ храму. Львів: ЛНАМ, 2016. 252 с.