Церква Успіння Пресвятої Богородиці

Історія

Глиняни — це місто з давньою історією, з багатою архітектурною та мистецькою спадщиною. Археологічні знахідки переконують, що на місті сучасних Глинян існувало велике поселення часів Київської Русі (XII–XIII ст.). У першій половині XIV ст. місто входило до складу Галицько‑Волинського князівства. Про тісні контакти Глинян і Львова доби Середньовіччя вказує назва одного з головних шляхів, що пролягав через Львів — Глинянський гостинець.

В Історичному Архіві Львова зберігається документ про заснування міста Глиняни, де зазначається, що король Владислав ІІ Ягайло 12 травня 1397 р. надав Глинянам Маґдебурзьке право. Король передав глинянські маєтності шляхетському роду Крушельницьких. XV ст. місто було центром найменшого в Галичині повіту. У місті розвивалися торгівля та ремесла. Вдале розташування приваблювало сюди не тільки купців і ремісників, а також татар, які неодноразово плюндрували Глиняни. Їхні набіги відомі ще з часів Лева Даниловича (ХІІІ ст.). За підрахунками істориків, упродовж1506–1512 рр. татари спустошували Глиняни біля сотні разів.

Стратегічне розташування міста зумовило його важливу роль у військовій історії України. 1411 р. у Глинянах відбувся огляд боєздатності військ під егідою польського короля Владислава ІІ Ягайла та Великого князя Литовського Вітольда. 1648 р., готуючись до штурму Львова, тут зупинявся Богдан Хмельницький, а в наступні роки — польський король Ян Казимир, виступаючи проти військ Богдана Хмельницького. Неодноразово (1673–1683 рр.) у місті зупинялися війська перед наступом на Хотин і Кам’янець‑Подільський супроти турецької навали. 1705 р. місто зустрічало Івана Мазепу.

Після першого поділу Польщі 1772 р. Глиняни стали власністю магнатського роду Потоцьких. Розвивалась торгівля і ремесла, особливо ткацтво, працювали млини та пивоварні. 1866 р. в Глинянах організували художньо‑промислове «Ткацьке товариство» та відкрили ткацьку школу. 1921 р. в місті було створено килимову фабрику, продукція якої експонувалася на виставках у Варшаві, Парижі, Нью‑Йорку і, зокрема, відзначена золотою медаллю на виставці у Познані 1929 р. До 1939 р. глинянські килими здобували нагороди на міжнародних виставках у Парижі та Нью‑Йорку [2].

За документами 1562 р., у Глинянах існувала церква Успіння Пресвятої Богородиці. Сучасна споруда була зведена 1749 р. Під час її будівництва можливо використали придатні до вжитку матеріали з якоїсь старшої розібраної церкви [3]. За матеріалами досліджень, до іншого висновку прийшов Іван Могитич. Він уважав, що будівля була старшою, а 1749 р. відбулася її ґрунтовна перебудова. Зокрема, розширили бабинець і змінили форму верху.

Під час пожежі 1886 р., коли Глиняни згоріли вщент, церква залишилася неушкодженою. Наприкінці XIX ст. бабинець храму продовжили. Ґрунтовна реконструкція будівлі відбулася 1931 р. — було замінено гнилі конструкції підвалин, стін і бані [3]. Церква особливо стала відомою з 1936 р. завдяки самовідновленню запрестольної ікони Розп’яття Ісуса Христа.

За радянських часів у церкві влаштували музей килимарства. 2011 р. святиню повернули в користування громади УГКЦ.

Архітектура

Церква дерев’яна тризрубна однобанна. Складається з підквадратної у плані нави, прямокутного бабинця і гранчастої вівтарної частини. Четверик центрального об’єму переходить у приземкуватий восьмерик, який завершується великим шоломовим верхом з ковніром. Баня увінчана високим ліхтариком з маківкою. Піддашшя, що оточуює тільки центральний зруб, плавно переходить у схили покрівель бабинця і вівтаря. З півдня до вівтарного зрубу прилягає приміщення ризниці [1, с. 135].

Церква належить до галицької школи дерев’яної архітектури.

Інтер'єр

Об’єм центральної нави розкритий у простір інтер’єру. Східний та стара частина західного зрубу вкриті коробовим склепінням. Нова західна добудова має стелю у формі зрізаної піраміди. В інтер’єрі відчувається хист майстра, який зумів надати невеликій за розміром споруді відчуття простору. Головна сила впливу полягає саме в майстерності організації об’ємів, у скупості та виразності мистецьких засобів, якими оперував будівничий.

Мистецтвознавці наголошують на цінності запрестольного вівтаря ХVІII ст. з іконою «Розп’яття» у центральній частині. У декоруванні використано типові для стилю бароко‑рококо орнаментальні мотиви — звиви акантового листя, рокайлі, трояндові гірлянди, вази та волюти. Завершує композицію осяйна ґлорія серед кучерявих хмар.

У наві добре зберігся тетрапод ХІХ ст. Фронтальна площина тетрапода має традиційне різьблення, у якому в одній символічній композиції «Дар Бога» переплітаються мотиви, що втілюють християнські чесноти: хрест як втілення віри, якір — надія та спасіння, зображення Найсвятішого Серця Христового як джерело добра.

Іконостас

Високий іконостас укладений шістьма чинами ікон. Нижній ярус має горизонтальну будову рядів. Празничний, апостольський та пророчий чини вирізняються ступінчастим укладом, енергійними кріпованими карнизами. Активно застосований ажур у різьблені кручених колон, обрамлень, консолей тощо. Пластичне різьблення у високому рельєфі відтворює мотиви виноградної лози, акантового листя, кампанули. Ці стилістичні особливості дозволяють датувати пам’ятку 30–50‑ми рр. XVIII ст. На думку дослідників, царські та дияконські врата походять з попереднього іконостасу, датуються 1638 р.

Намісні ікони виконані на межі XVII–XVIII ст. Вибір сюжетів предельних ікон розкриває символіку образів намісного чину. Під іконою Святого Миколая відтворено житійну сцену «Перенесення мощей Святого Миколая», іконі Богородиці Замилування відповідає сюжет «Відпочинок на шляху в Єгипет», зображенню Ісуса Христа — «Спокуса пустелі», храмовій іконі — «Зустріч Марії та Єлизавети». Ікони празничного чину доповнені сюжетами з «Цвітної Тріоді» — подіями страсного тижня, Великодня, П’ятидесятниці та Неділі усіх Святих. У різьблення царських врат вплетені чотири медальйони з поколінними зображеннями Євангелістів. Дияконські двері мають погрудні зображення Богородиці та Святого Миколи.

Ікони

Чудотворний образ «Розп’яття» уже майже століття привертає у Глиняни прочан. Про нього розповідають легенди. Кажуть, що ікону подарував глинянській церкві Богдан Хмельницький. Ніби то гетьман 1648 р., готуючись до штурму Львова, відпочив на подвір’ї храму. Однак науковці датують пам’ятку другою половиною XVIII ст.

Церква занепадала, ікона «Розп’яття» вкрилася кіптявою та настільки потемніла, що було важко розгледіти зображення. Відправи у храмі відбувалися тільки один раз на рік, його вирішили розібрати і спалити. Але сталося диво.

Як розповідали очевидці, на сам Святвечір 1936 р. сільські діти, що гралися неподалік покинутої церкви, помітили у вікнах яскраве полум’я. Налякані тим, що у храмі пожежа, вони кинулися кликати дорослих. Селяни, що поспішили на порятунок, відкрили двері та зчудовано застигли, побачивши сліпуче сяйво, яке охопило запрестольну ікону «Розп’яття». Диво нерукотворного сяяння образу справило величезний духовний вплив на людей: вони падали на коліна та молилися, огорнуті благоговійним почуттям вдячності до Божої ласки. Ікона сяяла вдень і вночі до Водохреща. А тоді сяйво згасло, образ оновився — на ньому виблискувала позолота, повернулася давня яскравість барв.

Парох церкви о. Володимир Левицький розповів про подію митрополитові Андреєві Шептицькому, який скерував у Глиняни спеціальну комісію. До комісії входили о. Василь Лаба — крилошанин Митрополичої капітули, о. Гавриїл Костельник — професор гімназії, о. Петро Козіцький — квестор Богословської академії, які докладно оглянули ікону та склали протокол огляду 11 червня 1936 р. «Ми, підписані в нинішньому дні, докладно оглянули відновлений запрестольний образ Розп’яття в церкві Успення Діви Марії в Глинянах. Насамперед на його звичайному місці над престолом, а потім ми його зняли і взяли до захристії, щоб його оглянути при повнім деннім світлі. Цей образ від давніх років не міг бути руханий зі свого місця, бо при зніманні рясно обсипувався порох з його рам довкола. Сам образ Розп’яття (фарби) виглядає неначе новісінький, з дуже виразним лицем і зі всіма подробицями, як, наприклад, кров довкола цвяхів на руках і ногах. Золоте дно з десенями виглядає, як старанно відчищене. Воно не могло бути відчищене людською рукою, бо на дуже багатьох місцях є виприски, тріщини і частинки, які ледве тримаються, а при відчищуванні ці відстаючі частинки мусили б обсипатися.

Фарба на цьому образі не має запаху свіжої фарби. Цей образ Розп’яття, цілком певно, старший як 100 літ, а як виказує його фотознімка з 1933 року, він був до Різдва 1936 року зовсім темний» [4]. Комісія з Кракова підтвердила висновки попередників
1938 р. Папа Римський Пій ХІ коронував Розп’яття та надав церкві Успіння Пресвятої Богородиці право відпустів. Протягом 1936–1939 років зафіксовано близько 3 000 оздоровлень. За радянської влади у церкві діяв музей килимарства, ікону вдень завішували тканиною, але протягом цього часу люди приходили сюди молитися.

Довкілля церкви

За гроші, зібрані під час відпустів, 1937 р. біля входу в подвір’я спорудили дзвіницю. На головному дзвоні можна прочитати напис: «На славу Божу жертвували Степан Леськів і жена Катерина з Куліцьких в честь відновлення образа в Глинянах».

Після повернення церкви в користування громаді на подвір’ї встановили пам’ятний хрест Андрею Шептицькому

Пов'язані покликання

1. Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР / Иллюстрированный справочник-каталог. Том 3. Київ: Будівельник, 1985. 336 с.
2. Хамула М. Глиняни – місто моїх килимів. Лондон: Українська Видавнича Спілка в Лондоні, 1969. 139 с.
3. Глиняни - Глиняни (hlynyany.org)
4. Церква Успення Богородиці (с. Глиняни) (ivanna-site.in.ua)