Церква Святого Юрія

Історія

Заснування Дрогобича відноситься до княжого часу (11 ст.). За переданням, однією із давніших церков міста була церква Богородиці з чудотворною іконою Богородиці. Ця церква була розташована на території замку. На її місці згодом було споруджено костел [2, 10–12]. Про закладення церкви св. Георгія (Юрія) в Дрогобичі зафіксована легенда, яка каже, що на передмісті жив дракон, який лякав мешканців. Старий відлюдник порадив закласти церкву на честь св. Георгія, який, як відомо, був змієборцем і з того часу дракон пропав [2, 53]. Окрім церкви св. Георгія у 15 ст. у місті були церкви Воздвиження Чесного Хреста та св. Параскеви. У середині 16 ст. у місті також згадана українська церква св. Трійці. У середньовічний період місто славилося видобутком солі та активно розвивалося. У 1422 р. Дрогобич отримав магдебурзьке право. У 1499 р. у місті сталася пожежа після якої три церкви св. Юрія, Воздвиження та св. Параскеви були відбудовані. Довгий час протягом 15 — першої половини 17 ст. настоятелями церкви св. Юрія у Дрогобичі були священики з родини Терлецьких, представники яких домагалися привілеїв для церкви [2, 16]. Українські містяни Дрогобича були доволі активними, в 17 ст. були зорганізовані братства при церквах св. Юрія, Воздвиження та св. Параскеви. При церквах діяли школи. У 1653 р. у Дрогобичі сталася пожежа, під час якої, ймовірно, була знищена церква св. Юрія. Братство зібрало кошти для нової церкви, яку близько 1657 р. купили у с. Надіїв на Івано‑Франківщині, поставили на місці старої, та протягом наступних десятиліть (до 1678 р.) перебудували. Церква у Надієві була збудована з модринових брусів і вони вважаються найдавнішими у споруді (з них збудовано бабинець та частково наву) [2, 62]. У 1659–1669‑х рр. у церкві було споруджено іконостас та приблизно тоді ж розписано північну і південну стіну нави. Згодом у кілька етапів було розписано інші частини стін центральної частини храму, бабинець на каплицю на хорах (1714 р.). До того як була розписана каплиця на хорах у ній був встановлений іконостас, який складається з ікон намісного та цокольного ярусів. Верхні яруси цього іконостасу намальовані безпосередньо на стіні каплиці. Святилище та бічні крилоси залишилися без стінопису. У 1825 р. церкву ремонтували, тоді зокрема, її «підважили» – підняли на кам’яну основу [2, 157].

Церква стояла зачиненою від 1961 р. У 1970‑х рр. її реставрували [2]. У 2013 р. церква св. Юрія у Дрогобичі була внесена до списку світової спадщини «Юнеско». Протягом 2014–2016 рр. проведено комплексну реставрацію стінопису. У 2019 р. про церкву св. Юрія в Дрогобичі була видана окрема монографія з альбомом та каталогом, який містить інформацію про усі сюжети стінопису, схеми композицій та написи [2]. Церква діє як відділ музею «Дрогобиччина». Досконала за пропорціями та ритмом архітектура церкви, її унікальні розписи, що засвідчують глибоку ерудицію авторів та замовників, і два іконостаси відносять споруду до шедеврів сакрального мистецтва.

Архітектура

Дерев’яна церква Св. Юрія вирізняється вишуканою та гармонійною, водночас складною архітектурою. Як уже занотовано вище, ця церква була складена з матеріалу — модринових брусів церкви, купленої в с. Надіїв на Івано‑Франківщині, орієнтовно у 1657 р., а потім споруду перебудовували. Для нового будівництва були використані смерекові та ялинові породи дерева. Підвалини церкви були дубовими. Церква є тридільного типу, складається з майже квадратної нави, трохи меншого прямокутного бабинця та святилища, яке на східній стороні є гранчастим. Особливістю архітектури храму є два невеликі крилоси, що примикають до нави з півночі та півдня (у частині нави, що ближча до іконостасу) та в інтер’єрі становлять з навою єдиний простір. На четверики нижніх об’ємів накладені восьмерики, які зовні увінчуються гранчастими банями барокового типу, що надають церкві стрункого ритмічного силуету. Невеликі бані розташовані над крилосами, що є особливістю архітектури церкви і надають їй унікального мальовничого вигляду. Традиційно для українських храмів центральна баня (над навою) є вищою, аніж бокові. Церква має каплицю, яка розташована на другому ярусі над бабинцем та західною частиною нави. Вхід до каплиці був зовні сходами з південного боку церкви. Для цього у бабинці на рівні верху четверика було зроблено винос назовні [2, 54], який утворив своєрідну терасу для входу в каплицю. Зовні центральний зруб і бабинець оточує піддашшя, яке переходячи в опасання охоплює церкву навколо. Зовні церкви у нижньому ярусі є закрита галерея з аркадою, така ж галерея є біля входу у каплицю на другому ярусі. Церква перекрита ґонтом. Зовні церква мала стінопис на карнизі центрального зрубу, з якого залишилися фрагменти рисунку. Мальовані фігуративні композиції частково збереглися також на південній стіні церкви біля входу в каплицю. Основний вхід до церкви є з її північно‑західного боку. Він має барокового типу дерев’яний портал із трапецієвидним верхом. Деякі дослідники уважають, що автором перебудови церкви св. Юрія був тесля Григорій, який будував церкву св. Трійці в Дрогобичі, однак документальних свідчень про це немає.

Інтер'єр

Простір церкви розгортається по осі захід‑схід. З відносно темного бабинця через широкий трапецієвидний отвір потрапляємо в наву. Нава церкви простора, її об’єм розгортається у відкритий верх, суцільно вкритий розписами. Наву добре освітлюють чотири вікна у північній та південній стіні (по два у кожній), а також круглі невеликі вікна у восьмерику. До нави зліва і справа впритул біля іконостасу примикають два невеликі крилоси, в які можна зайти через арковий отвір. У четверику крилосів є невеликі вікна, що освітлюють приміщення. Над західною частиною нави та бабинцем розташований другий ярус, зовнішня стіна якого суцільно розписана. На другий ярус церкви можна потрапити драбиною розташованою біля південної стіни нави (цей вхід зроблено під час ремонту у 1825 р.). Первісний вхід до каплиці на хорах був зовні. Долівка церкви дерев’яна. Простір між святилищем та навою заповнює високий іконостас.

Іконостас

Високий п’ятиярусний іконостас церкви створений між 1659 та 1669 рр. Як вказано, дата початку малювання іконостасу — 1659 р. — написана на цокольній іконі, що виконана Стефаном Медицьким (він є також автором інших цокольних ікон цього іконостасу). Цокольні ікони є сюжетними, вирізняються рідкісною іконографією: Лот з дочками, Поклоніння іконі Богородиці (сцена з Акафісту), Апостол Петро на о. Мілет. Намісна ікона Пресвятої Трійці, що розташована зліва в іконостасі та храмова ікона св. Юрія Змієборця (справа) були створені у 1662 р., а намісні ікони Христа та Богородиці замовлені братством у 1663 р. (намісні ікони були поновлено у 1822 р.). Очевидно, братство збирало кошти на створення повного високого іконостасу, бо ікони трьох інших ярусів: празникового, молільного та пророчого були замовлені у 1666 р. [2, 167–168] (ікони празникового ярусу та апостоли перемальовані). На завершенні ікони Розп’яття в іконостасі є дата 1669 р., очевидно, це час закінчення праці над ним. Іконостас має чітку ренесансну структуру з ажурно різьбленими царськими вратами. У каплиці на хорах церкви також розташований іконостас, два нижні яруси якого (намісний та цокольний) намальовані на дошках, а верхні – празники та моління на стіні. Стилістика малярства свідчить, що нижні яруси іконостасу в каплиці були намальовані в останній третині 17 ст. Намісні ікони представляють Христа та Богородицю у повен зріст, сидячи на престолі. Зліва в намісному ярусі зображено Благовіщення Богородиці, що тематично пов’язане з посвятою каплиці Введенню Богородиці в храм. Царські врата цього іконостасу є суцільними із плоскорізьбленими декоративними мотивами, виділяються фігурною формою верху. Такий спосіб виконання царських врат є типовим для першої половини 17 ст. Архаїчний малюнок мають також святителі на одвірках врат. Звернемо увагу, що в цьому іконостасі доволі великі цокольні ікони, які мають сюжетні сцени, тематично пов’язані з намісними іконами: Христос в домі Марії і Марти, Зустріч Марії та Єлизавети, Притча про доброго пастиря (за єв. від Івана 10, 1–17), Благовіщення Анні та Йоакиму. На дияконських вратах цього іконостасу, також за традицією першої половини 17 ст. намальовано першосвящеників Арона та Мелхиседека у повен зріст. Обидва іконостаси церкви потребують реставрації, що дозволить точніше вивчити манеру малярства ікон.

Ікони

В інтер’єрі церкви розташована двобічна процесійна ікона зі св. Юрієм Змієборцем та Коронуванням Богородиці, що виконана у 1740 році. Образ св. Юрія на ній має виражені барокові риси, що проявляється в експресивному русі коня та вершника. У крилосі при стіні знаходиться пристінний вівтар (тепер частково розкомплектований, без дарохранильниці) з рідкісною іконографією Пієти з поєднанням сюжету Спас — Виноградна Лоза. Автором цієї композиції створеної у 1749 р. був о. Василь Глібкевич, парох церкви Воздвиження Чесного Хреста у 1737–1777 рр. та знаний іконописець. Прототипом зображення була гравюра у книзі Лазаря Барановича «Нова міра старої віри» (1676 р.). У наві перед царськими вратами розміщено тетрапод із мальованою сценою Коронування Богородиці 18 ст. З цієї церкви походить хоругва з рідкісним зображенням Воюючої Церкви та, на другому боці – сцени Хрещення Христового (зберігається у Музеї «Дрогобичччина в Дрогобичі»). Хоругва виконана у 1718 р. за о. Стефана Кобрина, пароха церкви. Зображення Воюючої Церкви на хоругві у верхній частині знаходить аналог із стінописом зовнішньої стіни церкви біля входу в каплицю [1].

Стінопис

Акцентом інтер’єру церкви є стінопис бл. 1659–1710‑х рр. [2; 3]. Стінопис повністю вкриває стіни нави, восьмерика та склепіння бані над нею, бабинця та каплиці на хорах і її верху. Як засвідчують дати, стінопис був виконаний у кілька етапів. Найдавнішими є розписи північної та південної стін нави, які датують бл. 1659–1660 рр. Дата 1659 р. написана на цокольній іконі іконостасу, що, як вказує манера малярства, виконана тим самим автором — Стефаном Медицьким, що виконував розписи північної та південної стіни нави. При останній реставрації виявлено, що іконостас закриває стінопис, таким чином стіни було розписано до його встановлення у 1659–1666 рр. [2, 167–168]. Стінопис нави вирізняється іконографічною програмою. На північній стіні уміщена монументальна композиція Акафіст Богородиці, що налічує 24 сцени. Навпроти — на південній стіні – композиція Акафіст Христу, що має 13 сюжетів. Обидві композиції мають прототипами гравюри українських стародруків Києво‑Печерської лаври. Зокрема, загальну композицію Акафіста Богородиці та Акафіста Христу запозичено з Акафістів 1625 р. Попри використання автором прототипів, іконографія обох Акафістів у стінописі є унікальною, в такій редакції за іншими творами не відомою. Поруч з Акафістом Богородиці на північній стіні церкви намальовано сцени Страстей Христових, навпроти — на південній стіні – сюжет Страшного суду. Страсті Господні разом з воскресними сценами налічують 27 сюжетів. У композиції Страшного суду виділяється більшим масштабом сцена смерті чоловіка з персоніфікацією самої смерті у вигляді кістяка з косою. Наступна частина розпису нави — на її східній стіні – виконана у 1678 р. Тут у центрі вгорі представлена сцена Коронування Богородиці, обабіч і внизу — сцени страти апостолів. У восьмерику над навою зображено старозавітні та апокаліптичні сюжети, а в бані – «небо» з ангельськими силами. З усього стінопису нави найбільше декоративно намальовано композицію Древа Єсеєвого, що займає стіну хорів у західній частині нави. Ця композиція, як засвідчує напис, створена у 1691 р. за старанням братства коштом Григорія Проскурки. Вона намальована у насичених кольорах, виділяються великі декоративні галузки дерева з квітами. У бабинці церкви зображені пустельники: св. Онуфрій зі сценами житія та Марія Єгипетська зі сценами житія. Східна стіна бабинця над входом до нави містить образ Богородиці Матері Милосердя з восьма сценами заступництва, які намальовані у клеймах (дві втрачені). Ці сцени ілюструють слова молитви, що входить до Молебню до Богородиці: «Всіх скорботних радість і пригнічених заступниця…». Композиції стінопису бабинця виконані у перших десятиліттях 18 ст. Вони більше декоративні та площинні, порівняно із давнішим стінописом нави. Каплиця на хорах церкви посвячена Введенню Богородиці в храм також вирізняється унікальною програмою стінопису, що немає аналогів. Тут біля портрету о. Стефана Кобрина написана дата створення стінопису — 1714 р. Серед композицій каплиці виділяються персоніфікації пір року та велика панорама гори Синай. Також тут є два портрети: уже згаданого о. Стефана Кобрина та міщанина Костянтина Лучака з родиною «за старанням» якого розписи каплиці були створені.

Довкілля церкви

Поруч із церквою розташована висока дерев’яна дзвіниця, каркасного типу, споруджена, ймовірно, тоді ж коли й церква, ремонтована у 1670‑х рр. [2, 65]. Дзвіниця має піддашшя та галерею, увінчана бароковою гранчастою банею, що лежить на восьмигранному об’ємі. Дзвіниця, так само як і церква покрита ґонтом.

Пов'язані покликання

1. Косів Р. Сюжет “Воююча Церква” на хоругві 1718 року з дрогобицької церкви св. Юрія: іконографія та образотворчі аналогії. Записки наукового товариства імені Шевченка. Праці комісії образотворчого та ужиткового мистецтва. Львів: Наукове товариство імені Шевченка, 2004.  Т. CCXLVIII. С. 349-361.
2. Міляєва Л., Рішняк О., Садова О. Церква св. Юра в Дрогобичі. Архітектура, малярство, реставрація. Київ, 2019.
3. Свєнціцький І. Тематичний уклад стінопису церкви Юра в Дрогобичі. Літопис Бойківщини. Ч. 10. Самбір, 1938. С. 3-8.