Церква Святих Володимира і Ольги

Історія

Попередня дерев’яна церква у селі була зведена 1633 р. Згоріла під час І світової війни, коли, відступаючи з Галичини, російські окупаційні війська спалили її разом з дзвіницею у липні 1915 р.

У середині 1920‑х рр. місцевий будівельний комітет замовив проєкт мурованого храму Євгену Нагірному, і вже 1927 р. ним було запропоновано завершене креслення у вигляді триверхої церкви з круглими барабанами і круглими світловими ліхтарями верхів, розміщеними на одній поздовжній осі та акцентованими фігурними фронтонами у стилі ар‑деко з вхідного західного вузла, півночі та півдня. Однак цей проєкт не прийняли і архітектор розробив концептуально інший, відмінний проєкт, який був погоджений 1935 р., а вже 2 жовтня 1938 р. храм освятив владика Іван Бучко.[1]

Архітектура

Ця значних розмірів велична церква, розміщена посеред села, на рівній місцині, є хрестово‑купольним тринавним храмом, з виразною оббудовою геометричних об’ємів рівнораменного просторового хреста, до якого з північного і південного заходу прибудовані квадратні в плані дві вишукані монументальні вежі, виразно стилізовані в дусі конструктивізму. Їм вдало асистують в унісон три рамена просторового хреста, які з заходу півночі і півдня завершують лаконічні двосхилі дахи з трикутними причілками. Вхідний, конструктивно вирішений прямокутний в плані присінок зверху завершений розлогою парадною терасою з огородженим парапетом, на яку виводить величезне півкругле вікно, вирішене у формах візантійської архітектури.

У бічні нави ведуть з заходу окремі входи, акцентовані прибудовами у вигляді двоаркових наметових навісів на трьох колонах, вирішених в манері ар‑деко. Невеликі східчасті контрфорси вдало виділяють бічні рамена з загального масиву споруди. Гладко тиньковані стіни посилюють монументальність вертикального силуету і вдало вирішених пропорцій великих геометричних об’ємів аж до основи барабанів верхів з ритмічним горизонтальним урівноваженням двох оперізуючих споруду невеликих карнизів. Їм висоту задають розміри потрійно спарених вузьких півкруглих вікон бічних рамен. На жаль, множинно трактовані площини шестигранних барабанів двох менших верхів і 16‑бічного головного барабану центрального шоломового верху зі світловими віконними півкруглими прорізами дещо дисонують з цілісним монументальним вирішенням основного масиву храму. Усі три верхи храму та його західний фронтон увінчують ажурні восьмигранні ліхтарі, натомість східна гранчаста вівтарна частина накрита п’ятисхилим дахом.

Бічні нави мають конхові завершення, які на низовому рівні прикриті симетричними захристіями, прямокутними в плані.

Інтер'єр

В інтер’єрі добре продумана інсоляція, величне розкриття внутрішнього церковного простору за рахунок високо посадженого широкого гранчастого барабану центрального верху з 16 півкруглими вікнами. Його вагу утримує монолітний каркас просторового квадрата нави, сформований з чотирьох вітрил і великопролітних арок. У конхових просторах бічних рамен, добру інсоляцію яких забезпечують потрійні півкруглі вікна, вирішені на візантійський манер, є аркові проходи в торці, в яких на одній лінії з іконостасом акцентуються великі триярусні пристінні вівтарі. Вони створені в однорідній трафаретній манері максимальної сучасної стилізації іконографії і різьби, як і решта комплексу обстави: великого чотириярусного іконостаса, тетраподу, казальниці, а також кивота і проскомидійника у вівтарній частині храму.

Стінопис

Натомість на якісно кращому візуальному контрасті з тривіальним вистроєм церкви сприймається сучасний високохудожній ансамбль стінопису і оригінально трактованих у конструктивістській манері лаконічних вітражних композицій вікон рамен просторового хреста храму. На одному з них хрест увінчує композицію Голгофи в формі стилізованого східчастого храму‑зіккурата з домінуючою яскравою синьо‑жовто‑гарячою грою кольору скла сонячного дня.

Ще виразніше сюжетно багатокомпонентно і водночас, як єдине ціле, сприймається монументальний розпис, у концепції сучасного неовізантизму створений на початку 2000‑х рр. монументалістами мистецького об’єднання «Образ» під керівництвом знакового художника Олексія Чередніченка.

Практично у всіх композиціях домінують охристо‑жовто‑багряні тони на контрастному небесно‑синьому тлі. Особливо вражає відмінно акцентований розпис головного підбанного простору з центральним образом Христа Вседержителя на тлі веселки, вирішеної в кольорах національного прапору і в коловому оточенні сонму шестикрилих ангелів і архангелів. Ще майстерніше й ефектніше виглядає стінопис святилища, складно закомпонований поміж вікон у дзеркальному зіставленні двох частин, що розгортаються в боки від постаті Христа у центральній сцені Євхаристії. У трактуванні постатей святих цієї сцени художники трансформують в стилізаторській модерній манері канонічну візантійську сцену Євхаристії з мозаїки Михайлівського собору в Києві.

Пов'язані покликання

1. Лев Х., Слободян В, Філевич Н. 100 церков Нагірних Ч.2. Церкви Євгена Нагірного. Львів, 2015. С. 116.