Церква Священномученика Йосафата

Історія

Село Дев’ятники розтягнулося в два ряди по обидва боки річки Боберки. Вперше Дев’ятники згадані у писемних джерелах під 1404 роком. Як доносять архівні записи, на початку XVI ст. село було спалене татарами [2, с. 360–361]. Тоді могла згоріти найдавніша церква в селі.

З другої половини 1830‑х років дідичами Дев’ятників стала родина Шептицьких. Дід митрополита Андрея Петро Павло Лєопольд Шептицькиий (1808–1843) одружився з Розалією Терезою (1808–1888), що походила зі шляхетського роду Коссєцьких. Власне маєток у Дев’ятниках був її дівочим віном. Петро Шептицький разом зі своїм старшим братом Юзефом провадили господарство у Прилбичах та Дев’ятниках і Кологурах [4]. Останнім власником Дев'ятників був Казимир граф Шептицький, рідний брат митрополита Андрея. Видимим знаком його діяльности є парохіяльна церква, що була зведена завдяки його зусиллям. Саме тут, у Дев’ятниках, 1911 року Казимир прийняв остаточне рішення цілковито присвятити своє життя Богові у монашому житті. Звідси вирушив, щоб як єромонах Климентій, служити монахам Студійського Уставу ігуменом, а опісля архимандритом. Климентій Шептицький загинув мученицькою смертю 1 травня 1951 року. Беатифікований святим Папою Іваном Павлом ІІ 27 червня 2001 року.

Стара дерев’яна церква, попередниця мурованої, походила з 1667 року і була посвячена Святому Юрію [5]. На кінець XIX ст., напевно, стан її був не найкращий. Дідич села граф Казимир Шептицький надумав звести нову церкву. На його замовлення архітектор Василь Нагірний 1901 року виготовив проєкт дерев’яної церкви в українському стилі. Але напочатку 1902 року громада запротестувала проти нового будівництва, про що навіть писала львівська газета «Свобода». Однак стараннями пароха о. Миколи Стисловського будову таки розпочали, але не дерев’яної будівлі, а мурованої. Завершили будівництво 1904 року, а 1905 церква була освячена [1, с. 77.] – як попередня – іменем Святого Юрія. Постала мурована церква на місці дерев’яної. До неї перенесли обладнання зі старої церкви, ікони та інвентар. На давній запрестольній іконі «Пресвятої Богородиці» навіть залишили напис про її перенесення зі старої церкви «ПРЕЧСТΑЯ ДѢВО ПОМИЛУЙ НАСЪ /ОБРАЗЪ СЕЙ ПЕРЕНЕСЕНИЙ ЗЪ СТАРОЙ ЦЕРКВИ ВЬ XVII ВѢКУ ѠСТРОЕНОЙ». У 1911 році церкву переосвятили на Священномученика Йосафата [5]. Під час Першої світової війни храм і проборство зазнали пошкоджень. Лише у 1937 році був виготовлений новий іконостас, автором якого є відомий різьбар Андрій Сабарай з Голоска коло Львова. Ікони до іконостасу малював Антон Манастирський.

Є відомості, що 1909 року церкву розписав Модест Сосенко [3]. І це було би логічно, бо Сосенком опікувався митрополит Андрей, рідний брат дідича Дев’ятників. На жаль, докладних відомостей про стінопис не віднайдено. Але під час Першої світової війни, як пише Шематизм 1918 року: «Церков в Дев’ятниках і мешканя пароха ушкоджені через війну в той спосіб, що майже всі вікна повибивані, дахи на них, як і на прочих будинках дуже ушкоджені, стіни від крісових куль подіравлені». Позаяк церква була сильно поруйнована, особливо стіни, то й розписи Сосенка могли бути серйозно пошкодженими, відтак хтось інший, бо Сосенко помер 1920 р., перекрив їх новими, вже у міжвоєнний період.

Совєтська окупаційна влада зруйнувала родинний маєток Шептицьких. Пам'яттю про родину митрополита Андрея та його брата блаженного Климентія Шептицьких в Дев’ятниках є старий водяний млин, а також велична мурована церква.

Громада Дев’ятників в совєтський час перейшла в підпорядкування московської православної церкви. Тоді було записано намісну храмову ікону Священномученка Йосафата. У 1991 році парохія села Дев’ятників повернута у лоно відновленої Української греко‑католицької церкви. У 1997 році на північний захід від церкви, на місці дерев’яної дзвіниці громада звела стінну двоярусну браму‑дзвінцю — з трьома прохідними арками на першому ярусі і чотирма арками на дзвони — на другому Кований хрест з рештками даху залишені на церковному подвір’ї. У 2010‑х роках, на жаль, були замінені оригінальні стильові входові двері – однопільні, півциркульно завершені, набірні в ялинку, з накладним хрестом посередині, на тафльовані, двопільні, прямокутні зі світликом в арковій частині; також бляхою оббили краї дерев’яних випустів.

Архітектура

Церква розташована на верші пагорба, над селом і є виразною домінантою мальовничого опільського краєвиду Дев’ятників. В архітектурному вирішенні В. Нагірний поєднав візантійський тип храму з принципами традиційної галицької церкви. Мурована з цегли, хрещата, одноверха – до квадратової нави прилягають гранчасті вівтар та рамена і прямокутний бабинець з нартексом. Завершує церкву шоломова баня на високому восьмибічному барабані, що виростає з ширшого четверика зі зрізаними наріжниками, увінчана ажуровим ліхтарем з цибулястою маківкою та кованим хрестом. Всі рамена вкриті стрімкими дахами під оцинкованою бляхою та акцентовані кованими хрестами на гребенях дахів. Особливою рисою церкви є те, що по периметру її оперізує широке піддашшя на приставних дерев’яних профільованих кронштейнах – елемент, властивий дерев’яним церквам. Під піддашшям зі східного боку вівтаря ховається захристія. Чільний фасад акцентований великим півциркульним входом та видовженим арковим вікном, вписаним у грецький хрест, три прямокутні рамена якого заповнені півциркульними нішам з іконами – «Серце Ісуса» і «Серце Марії» – по боках, та Святе сімейство вверху. Оскарпування та оздоблення стін аркатурними поясками і вузенькими вертикальними нішками у вигляді бійниць під кождою аркою нав’язує до оборонної романської архітектури. В півциркульні арки аркатурного пояска вівтаря, бабинця і рамен вписані великі вікна. До головного входу церкви ведуть стрімкі сходи на ширину нартексу.

Дев’ятницька церква – унікальний зразок сакральної споруди в неоукраїнському  стилі, в архітектурі якої поєднане муроване будівництво з елементами традиційного дерев’яного.

Інтер'єр

В інтер’єрі простір нави розкритий до основи ліхтаря. Головна нава перекрита піднятим куполом над восьмериком, посадженим на чотири підпружні арки та вітрила. Світло падає крізь вісім вікон, розміщених в розпалубках купола, вписаного у восьмигранник барабану. Вівтар та рамена церкви перекриті конхами з вікнами в люнетах. Хори розташовані в нартексі над присінком з входом в західній стіні бабинця; вхід веде по сходах в стіні. Стіни церкви вкриті нейтральними трафаретними розписами з сюжетними образами. Підлоги вимощені керамічною плиткою двох кольорів — піскового та чорного.
Іконостас — різьблений, з впізнаваним авторським почерком Андрія Сабарая — двоярусний, аркової побудови. Церковні меблі – казальниця, лави, престіл майстерної теслярської роботи. Півциркульний вівтар по периметру, на латинський взір, обладнаний дерев’яними панелями з відкидними стільцями, оздобленими кованими кільцями з голівками, з графським гербом Шептицьких. Престіл з накладною різьбою, рослинного характеру, кивот у вигляді дерев’яної церкви. Бічні вівтарі у північному та південному рамені – «Святого Юрія» та «Богородиці Непорочного Зачаття» – ідентичні – у вигляді ордерних малих архітектурних форм в стилі бароко — фланковані колонками з композитними капітельками, з антаблементом, по боках оздоблені золоченою різьбою з мотивом акантового листя. Плащаниця на полотні, поч. XX ст., – в рамі, оздобленій виноградною лозою. В присінку знаходиться дерев’яне Розп’яття, XIX ст. та мідна хрещальня.

Іконостас

Іконостас — різьблений, з впізнаваним авторським почерком Андрія Сабарая — двоярусний, аркової побудови, 1937 р. На ширину тріумфальної арки писана основна частина — з двох намісних ікон: Христос‑Учитель та Богородиця‑Одигітрія, двох дияконських та царських дверей. Намісні ікони Святий Миколай та Священномученик Йосафат винесені на пілястри східних наріжних пілонів нави. Іконостас різьблений з мотивом геометричної різьби з посрібленими капітельками колонок та делікатним накладним декором. Ікони пензля Антона Манастирського, в академічному стилі. Дияконські двері різьблені з півциркульно завершеними образами дияконів свв. Лаврентія та Стефана на тлі дерев’яних ґратів. Царські двері – двопільні, фігурно завершені, різьблені з мотивом виноградної лози, посріблені, з чотирма чотирипелюстковими клеймами євангелистів та з двома круглими клеймами Благовіщення. Другий ярус іконостасу — празничковий з іконами в круглих рамах, дев’ять ікон на арці, дві празничкові ікони над дяконськими дверима зі св. Лаврентієм, один празник та рівноапостольні Костянтин і Олена над дяконськими дверима і св. Стефаном.

Ікони

Ікони бічних вівтарів (XVIII ст.), перенесені зі старої дерев’яної церкви: храмова ікона «Святого Юрія‑Змієборця» та «Богородиці Непорочного Зачаття» – професійного письма.

Запрестольна ікона «Пресвятої Богородиці», XVII ст. коронована, Ісус з книжкою, внизу — напис про її перенесення зі старої церкви «ПРЕЧСТΑЯ ДѢВО ПОМИЛУЙ НАСЪ /ОБРАЗЪ СЕЙ ПЕРЕНЕСЕНИЙ ЗЪ СТАРОЙ ЦЕРКВИ ВЬ XVII ВѢКУ ѠСТРОЕНОЙ».

В церкві збереглося кілька ікон початку XX ст.: парні ікони «Прнсвята Богородця Нев’янучий цвіт» та «Христос‑Учитель» в оригінальних різьблених, золочених рамах.
Феритрон з іконою «Вознесіння».

Стінопис

Стіни церкви могли бути розписані у міжвоєнний період і «поправлені» на початку Незалежности. Стіни, купол і склепіння вкриті простими трафаретними розписами в блакитно‑сіро‑білій гамі, з рослинним мотивом у розпалубках, на підпружних арках та на віконних гліфах. На склепіннях бічних рамен зображено по два ангели, в центральному куполі – херувими, на вітрилах — чотири євангелисти. На західній стіні бабинця — по обидва боки від входу — свв. Кирло і Методій; на південній стіні бабинця — великий образ зі сценою «Різдво Христове», навпроти на північній стіні – «Хрещення Руси».

Довкілля церкви

Церковна ділянка на вершині пагорба над селом, з трьох боків опарканена простою залізною огорожею, а від заходу кованими ґратками з головним входом по стрімких сходах на ширину нартексу. На північний захід від церкви розташована стінна двоярусна брама‑дзвінця, збудована у 1997 році – з трьома прохідними арками на першому ярусі і чотирма арками на дзвони — на другому. В західній частині подвір’я стоїть два всокі дерев’яні хрести, один — з нагоди 1000‑ліття хрещення Руси; на північ від церкви збережений давній кам’яний мальтійський хрест, ще два кам’яні надгробні пам’ятники розташовані у північно‑східному куті подвір’я. При південному пряслі огорожі розташовані дві білокам’яні скульптури — св. і народна Богородця Діва. До церкви веде вимощена модульною цементною бруківкою широка доріжка.

Пов'язані покликання

1. 100 церков Нагірних. Частина перша. Церкви Василя Нагірного. Автори і упорядники Христина Лев, Василь Слободян, Наталка Філевич. – Львів, 2013. – С. 77.
2. Історія міст і сіл Української РСР. Львівська область. – Київ, 1968. – С. 360-361.
3. Павло Лопата. Згадка про художника Модеста Сосенка (До 145-річчя народження і 100-річчя смерті) Новий шлях – українські вісті. 24 січня 2020.
4. Ігор Набитович. Іван Шептицькй https://zbruc.eu/node/116689]
5. Церква_Священномученика_Йосафата https://uk.wikipedia.org/wiki/