Церква Непорочного Зачаття Пресвятої Богородиці

Історія

Перша згадка про село датується XV століттям. У 1645–1647 роках тут базувалися війська князя Яреми Вишневецького, а восени 1648 під час козацько‑селянського повстання Богдана Хмельницького село знищили татари, які прийшли на ці терени з козаками. Село було спустошене і 1650 року: зі звичних 22 злотих податку тут зібрали всього лиш 8 злотих.

Відновлення Бродок розпочалося з 1670 року: обробіток землі сягнув 9 ланів, як у 1600 році. Водночас селяни активно займалися бортництвом — мали до 90 пнів бджіл. Також розвивалося і пивоваріння: в 1711 році в селі працював бровар, який щороку мав величезний прибуток — 250 злотих. А 1712 року власники Бродок — магнати Устшицькі продали село родині Погорецьких. Ще одна важлива подія трапилась у селі 1729 року. Тоді сам польський король Август II підтвердив бродківським священникам Якову і Данилу Докочинським та їхнім братам Теодору й Стефану свободи, а також права на володіння двома ланами землі.

У 1798–1803 роках на кам'яному фундаменті і дубових підвалинах в селі збудовано церкву Непорочного Зачаття Богородиці. Вартість будівництва склала 183 золотих, що зовсім небагато, як на ті часи. Церква мала двох підданих — В. Хоміцького та Я. Шаварака, які мали по два дні в неділю обробляти її поле і виконувати для церкви деякі повинності. Водночас тодішній священник Теодор Онишкевич мав право без черги й оплати молоти в панських млинах до 60 корців зерна в рік, а з лісу міг вивезти щороку 104 фіри дров. Попри ці блага сільська громада вносила йому до 16 корців пшениці «проскурного».

У 1800‑х роках громада Бродок мала власну печатку овальної форми із зображенням вола, поверненого вліво і написом німецькою мовою: «Печатка Бродківської громади». В пам'ять про скасування панщини в селі і на хуторі Хатки встановлено два хрести. У 1860 р. в селі заснували тривіальну школу. Учителеві-дякові Іванові Андріївському громада щороку платила за освіту своїх дітей 122 золотих і 8 сагів дров на опалення.

В 1867 році з усіх 45 сільських хлопців до школи ходили 33, зі всіх 37 дівчат було 13 школярок. В кінці ХІХ ст., маєтком у Бродках володіла знана у Галичині, вірменська родина Торосевичів [2]. В шематизмі за 1882 рік зазначено що церква Непорочного Зачаття Пресвятої Богородиці у с. Бродки належить до Щирецького деканату. Патроном церкви є Гертруда Торосевич, а парохом є о. Іван Ципановський [3]. Відомо, що у 1884 році власником села був Еміль Торосевич. У 1885 році він приймав у себе в маєтку співвітчизника зі Львова, архієпископа і митрополита Ісаака Миколая Ісаковича, котрий також відправив у місцевій церкві Службу Божу. Наприкінці XIX століття священник Іполит Погорецький, котрий прибув до села в 1891 року, вирішив будувати нову церкву. Отець Іполит походив із шляхецького роду гербу Сас і був близьким приятелем Івана Франка під час навчання в Дрогобицькій гімназії [2]. Первісний проєкт і кошториси храму виконав львівський архітектор Альбін Загурський, у тому ж році. Кошторис сягав 14 тисяч золотих римських, Еміль Торосевич, погодився виділити лиш 9 тисяч золотих римських. Щоб зібрати потрібну суму коштів на будову церкви, отець Іполит Погорецький звернувся через газету «Діло» до всіх людей доброї волі. А також безкоштовно розіслав майже дві тисячі примірників власної книжки «Зів'ялі цвіти» з дарчими підписами та проханням про допомогу в закінченні та оздобленні храму. В 1896 році, в час візитації було дано обіцянку, що церква буде стояти в ювілейнім 1898 році, але перешкодою стали політичні заворухи, що охопили весь край у 1897 році. Тоді мало місце гостре польсько‑українське протистояння та криваві «баденівські» вибори до сейму. Через фінансові клопоти та політичні заворухи будівництво затягнулося і від 1904 року велося вже за проектом визначного українського архітектора Василя Нагірного. Завершено будівництво у 1908 році [4]. Впродовж року тривало викінчення та оздоблення храму. На фасаді вівтарної частини церкви вміщено пам'ятну таблицю з текстом: «Збудовано 1909 датками парохіян під предс. коміт. Івана Долинки». Приходські землі на 1910 рік становили 151 морг і складались з 8 ділянок. При церкві діяло «Братство тверезості», яке об’єднувало 30 осіб [2]. Запрестольна ікона Богородиці Непорочне Зачаття належить пензлю Осипа Куриласа. Посвятив церкву Митрополит Андрей Шептицький у 1912 році, про що також свідчить історична пам'ятна таблиця в храмі. Запрестольна ікона Богородиці Непорочне Зачаття належить пензлю Осипа Куриласа. За свою активну церковну та громадську діяльність отець Іполит Погорецький 1912 року отримав крилошанські відзнаки. Війна перекреслила звичний ритм життя родини Погорецьких.

У шематизмі за 1918 рік зазначено, що церква в Бродках зазнала великих пошкоджень, а відправи тимчасово відбуваються у каплиці, котру жителі села збудували, щоб було де помолитись. Мешкальний дім пароха знищений, господарські будівлі спалені дощенту. Сам отець Іполит брав активну участь при залученні молодого поповнення до лав УГА. Син його рідного брата о. Петра — Володимир, перебуваючи в рядах УГА, загинув навесні 1919 р. в польсько‑українській війні.

У селі є пам'ятник односельчанам, які загинули на італійському фронті Першої світової війни у 1916–1918 роках. Жителі Бродок перебули у військах Українських Січових Стрільців та Української Галицької Армії. Тож на честь захисників Західноукраїнської Народної Республіки у селі встановлено символічну могилу загиблих при обороні Щирця в травні 1919 року. Один з перших українських військових меморіалів у Галичині. Збудований з ініціативи о. Максиміліана Коверка, пароха села Бродки, радника Митрополичого Ординаріату, активного громадського діяча. Село було надзвичайно патріотичним, багато мешканців Бродок воювали в лавах Українських Січових Стрільців та Української Галицької Армії. Саме колишні вояки УГА найактивніше долучилися до будівництва меморіалу. Пам’ятник розташований на місці, де стояла дерев'яна церква Святого Онуфрія, яка згоріла. Ймовірно для пам’ятника було частково використано камінь з фундаментів старої церкви. Урочисте посвячення пам’ятника відбулося 23 липня 1922 року, заходом місцевої читальні «Просвіта», за участю священників та делегацій від українських товариств із навколишніх сіл. На відкритті монумента панахиду полеглим співав академічний хор «Бандурист» зі Львова під орудою диригента Володимира Неділка.

У 1930 році Бродки постраждали від пацифікації: був розкопаний символічний «шевченківський курган». У селі збереглась і була нещодавно відреставрована керамічна полив’яна пам’ятна таблиця на честь створення організації Українська Молодь Христові у 1933 році.

В 1937 році в селі з великими урочистостями українці відзначили сторіччя «Русалки Дністрової». Того ж року була побудована дзвіниця. Будівництвом займався п. Михайло Величко з Миколаєва. Жителька села Бродок продавши свою худобу офірувала гроші на будову дзвіниці. Жила ця добра парафіянка на «Горбах». Проживала сама, прізвище в неї було Варивода.

У 1964 році в Бродках встановлено пам'ятник Тарасові Шевченку роботи скульптора Якова Чайки, уродженця села.

Поліхромію храму в 2004 році, за отця настоятеля Івана Надольського, виконала Дрогобицька артіль художників, у складі: Сергія Булка, Ігора Леськіва, Ігора Орищака та Євгена Хруника. Храм має також посвяту на честь святого Онуфрія, оскільки стара церква була освячена на честь цього святого. В книзі мистецтвознавця д‑ра Дмитра Степовика «Неокласицизм: сучасне українське монументальне церковне малярство», новий храм ідентифікується саме за цією посвятою [1].

Архітектура

Мурована, одноверха, хрещата в плані, хрестово‑купольна церковна споруда. Вирішена в українському неовізантійському, неодавньоруському та неокласицистичному стилі. Храм розташований по осі схід‑захід, що більш характерно для римо‑католицьких храмів ніж для православних і греко‑католицьких. Над центральною навою здіймається високий циліндричний барабан, в якому є вісім аркоподібних вікон, між якими стільки ж декоративних плоских колон. Над барабаном розміщена шоломовидна баня. Над банею височіє закритий ліхтар (первісно він був відкритим) наверху якого є яблуко та хрест, які вже на жаль не є автентичними. Оригінальний хрест з яблуком та півмісяцем знаходяться на новому цвинтарі, недалеко від храму. Фасад храму прикрашає трикутний портик, який підпирається двома плоскими декоративними колонами, що спираються на високий кам’яний фундамент. Над автентичними масивними дубовими вхідними дверима є прямокутне вікно, яке поділене декоративною решіткою у вигляді трьох квадратів‑сніжинок. Такий ж мотив присутній у центрі автентичного хреста з бані. Вхідні двері і вікно над ними обрамлює білий декоративний карниз. Над дверима є ще одне окреме квадратне вікно, яке знаходиться в центрі фасаду, на рівні хорів, обрамлене білою декоративною рамкою та поділене діагональною решіткою з квадратними вітражними вставками. Над портиком вхідного фасаду розміщений кам’яний хрест. Бічні нави є не глибокими, близько одного метра. Також декоровані трикутним портиком і псевдо‑колонами. По центрі південної та північної стін нави є аркоподібні вікна, з автентичними решітками, які повторюють форму вікон. Вгорі над вікнами є декоративні арчаті карнизи. До храму є ще два входи з південного боку: в наву (ближче до бабинця) і в паламарню та ризницю. Над дверима до нави є аркоподібне вікно. Ззовні форма святилища є такою ж як і фасаду з бабинцем та хорами: двосхилий дах, трикутний портик, декоративні псевдо‑колони. Загалом декоративні псевдо‑колони і карнизи ззовні прикрашають храм по всьому периметру. Над кожним з чотирьох портиків є кам’яний хрест. Баня і дахи покриті бляхою. Із західної сторони до святилища примикає на половину нижче півкругле приміщення ризниці і паламарні, яке вкрите півконусним дахом. У ньому є два вікна з південно‑східної північно‑східної сторони. Загалом в архітектурі храму домінує симетрія по центральній осі схід‑захід за винятком уже згаданих дверей, які є лише з південної сторони. З північної сторони ризниці і паламарні, є пізніше добудоване приміщення котельні. З північної і південної сторін святилища є два аркоподібні вікна, розміщені одне навпроти іншого. Таку ж ситуацію маємо і в наві. Двері головного входу декоровані круглими металевими елементами.

Інтер'єр

Інтер’єр хрещатий, просторий, світлий. В інтер’єрі домінують аркоподібні форми, які спираються на плоскі стовпи декоровані карнизами. Велика нава вгорі, понад підпружними арками, за допомогою великих вітрил переходить у циліндричний світлий барабан, завершений глухим куполом. Склепіння святилища, рамен і нави є півкруглими. Зі східної сторони над бабинцем розташовані хори, відгороджені металевою решіткою. Склепіння над хорами є також півкруглим. Вхід на хори забезпечують металеві сходи. Вівтарна частина прямокутна в плані. Величний запрестольний образ Богородиці Непорочне Зачаття, обрамлений в декоративний вівтар, майстерно виконав у реалістичній манері, з елементами символізму, відомий український художник Осип Курилас. Запрестольний образ є подвійним. Другою іконою авторства невідомого художника є «Молитва Христа на Оливній горі». Під запрестольним образом є різьблене горне сідалище. На східній стіні святилища, по обидві сторони від запрестольного вівтаря, є два входи до ризниці-паламарні. Продовженням запрестольного вівтаря є арчаті декоративні накладки, які розташовуються над дверима. В цих арках на дерев’яній основі намальовані символи Старого і Нового Заповітів: Скрижалі Мойсея та Євангеліє. У святилищі є різьблений проскомидійник. В приміщенні ризниці-паламарні є автентичний стіл з сервантом для книжок та інших богослужбових предметів. Також в паламарні знаходиться кам’яна підставка під велику свічку, висотою один метр. Домінантою інтер’єру є різьблений іконостас авторства Андрія Коверка. На стовпах тріумфальної арки є дві ікони Богородиці Одигітрії та Христа Вчителя. Ікону Богородиці офірувала Анна Сех, ікону Христа — Анна Заторська. На іконі Богородиці є авторський підпис художника та рік створення обох образів. Над іконами в круглих медальйонах обрамлених пишною різьбою намальовані монограми Богородиці та Ісуса Христа. Підлога інтер’єру вимощена плиткою з часу побудови церкви. У храмі вірних присутній декоративний мотив у вигляді плетінки, а в святилищі ромбовидна шахматна дошка. Збереглась також автентична дерев’яна лава для дяка і співців, яка знаходиться у наві храму. Над південними дверима нави знаходиться мармурова фундаційна таблиця з фотографіями Митрополита Андрея шептицького та будівничого храму отця Іполита Сас Погорецького. Також в наві храму є процесійний образ 1871 року, із зображеннями Богородиці та святого Онуфрія. В святилищі є Євангеліє-стародрук другої половини ХVIII ст., надруковане за часів правління короля Станіслава Августа Понятковського. У вікнах є вітражні вставки кольорового скла.

Іконостас

Іконостас чотириярусний. Різьба намісного та празникового рядів іконостасу виконані за проєктом Андрія Коверка, рідного брата отця Максима Коверка, настоятеля храму. Не знаємо точного часу виготовлення цих частин іконостасу, лише можемо припускати що це могло бути в період з 1921 по 1940 роки, коли тут настоятелем був о. Максим Коверко. Намісний та празниковир ряди іконостасу є надзвичайно пишно декорованими, що притаманно почерку Андрія Коверка. Темно‑коричневі партії суцільної різьби вдало доповнюються ажурними золоченими різьбленими елементами іконостасу. Інші ряди іконостасу були виконані пізніше іншими майстрами. Силует четвертого ярусу іконостасу є пірамідальним, що зумовлено півкруглою формою тріумфальної арки над іконостасом. Уся конструкція іконостаса вписана в арковий проріз вівтарного простору. В орнаментиці різьби іконостасу домінують мотиви виноградної лози. Вдало освіжають іконостас оранжеві колони із золотими капітелями. Вся деревина в іконостасі, за винятком золочених частин, є мореною (прозоро тонованою) і лакованою. Завдяки цьому досягнута цілісність візуального сприйняття конструкції і збережена фактура деревини. Немає глухості, натомість є глибина кольору.

Малярство ікон в іконостасі декоративне, без золочення. Ймовірно належить комусь з українських митців які належали до школи Олекси Новаківського, або школи отців Студитів. Можливо це ранні роботи Андрія Наконечного. Також вони близькі по стилю до ікон Юрія Магалевського та Володимира Іванюха. Також можна припустити що це могли бути роботи когось з учнів Львівської художньо‑промислової школи. На жаль ікони є без підписів. В іконостасі автентичними збереглися ікони намісного та праздничного рядів. Особливістю ікон в іконостасі є те що фігури на них зображені в повен ріст. На Царських воротах є зображення Благовіщення у верхній частині та чотирьох євангелистів у круглих медальйонах. На намісних іконах Богородиця Одигітрія та Христос Вчитель є тронного типу. На дияконських дверях бачимо постаті архангелів Михаїла та Гавриїла. Лікоруч зображений святий Миколай, а праворуч, храмова ікона — Непорочне Зачаття Пресвятої Богородиці. Цікаво що ця іконографія притаманна римо‑католицькій традиції і всі зображення, включно з запрестольним образом намальовані в реалістичній манері. А тут бачимо спробу іконописця вирішити цю іконографію у декоративній манері притаманній українському іконопису неовізантійського спрямування. Над кожною іконою і дверима є півкруглі арки декоровані різьбленими орнаментами. Цікавим є і образ Спаса Нерукотворного у терновому вінку з двома пристоячими архангелами. Ця іконографія також має римо‑католицьке походження, його ще називають Плат Вероніки. В стилістиці цього і попереднього образу прочитуються впливи творчості Осипа Куриласа. Особливим є і празничный ряд, в якому є десять ікон в круглих медальйонах (якщо не враховувати образ Спаса Нерукотворного в центрі ряду), а не дванадцять як це є традиційно. До того ж тут є Розп’яття Христове, що також як правило рідко трапляється в празниковому ряді. І ікона Тайної Вечері, яку здебільшого розміщують над царськими воротами. Послідовність празничних медальйонів (зліва на право) є наступною: Різдво Христове, Стрітення Господнє, Богоявлення Господнє, Преображення Господнє, Вхід Господній у Єрусалим, Тайна Вечеря, Розп’яття, Воскресіння, Вознесіння та Зіслання Святого Духа.

Ікони

На західній стіні святилища за престолом у різьбленому кивоті, в аркоподібній ніші є образ Богородиці Непорочне Зачаття, авторства Осипа Куриласа. Про це свідчить підпис митця у правому нижньому куті ікони. Іконографія сюжету має виразне римо‑католицьке походження. Богородиця зображена як юна дівиця у реалістичній манері, без німбу, на зразок західноєвропейських мадон. Її обличчя намальоване у три чверті, погляд звернений вгору. Волосся розпущене і не покрите, спадає на одне плече. Вона в білій сорочці. На іншому плечі в неї темно синій мафорій. Її руки хрестообразно складені на грудях. Вона стоїть на хмарі, під ногами у неї півмісяць. Нижче бачимо п’ять путті. Один підтримує хмару, інші два у руках тримають лілії, ще один має молитовно складені руки, а інший зображений зі спини і дивиться на Богородицю. Прекрасним колористичним акцентом є оранжева тканина в одного з путті. Таким ж кольором зроблений підпис художника. Без сумніву цей твір є одним з шедеврів митця.

На стовпах тріумфальної арки є дві ікони Богородиці Одигітрії та Христа Вчителя. Ікону Богородиці офірувала Анна Сех, ікону Христа — Анна Заторська, це зазначено в нижніх підписах на іконах. На іконі Богородиці є авторський підпис художника та рік створення обох образів. Можемо стверджувати що обидві ікони створені на початку ХХ століття, ймовірно 1909 року. Над іконами в круглих медальйонах обрамлених пишною різьбою намальовані монограми Богородиці та Ісуса Христа. Фон обох ікон є блакитним, внизу бачимо архітектуру міста на фоні гір. Богородиця зображена у синьому мофорії та червоній сорочці. Підклад мафорію зелений. Дитятко Ісус у білій сорочці, в лівій руці тримає гроно винограду. Христос Вчитель також у синьому гіматії. Сорочка у Нього рожева. Правицею він благословляє, в лівій руці тримає відкрите Євангеліє з текстом Своїх слів що записані в Євангелії від Матвія:

«Прийдіте благословенні Отца Моєго і наслідуйте уготованоє вамь Царствіє от сложеня міра…». Очі в Христа і Богородиці є блакитними.
На процесійній іконі 1871 року Богородиця Одигітрія зображена в червоному мофорії та синій сорочці. Підклад мафорію є зеленим. Дитятко Ісус правицею благословляє, а в лівій руці тримає маленький жезл або сувій. Зі зворотньої сторони є ікона святого Онуфрія який молиться навколішки перед Євангелієм, черепом та хрестом. Біля святого сидить лев, поруч лежать корона та жезл. Іконографічно можемо простежити багато паралелей зі святим Єронімом Стридонським. Це свідчить про виразні західноєвропейські впливи на українську іконографію у ХІХ столітті.

Стінопис

Стіни храму усі вкриті розписом за винятком ризниці-паламарні. У святилищі в круглому медальйоні, художники намалювали Новозавітну Трійцю. Поруч зобразили двох херувимів. На західній стіні по обидва боки від запрестольного вівтаря, в аркоподібних рамках намальовані дві сцени (Новозавітна і Старозавітна) пов’язані з Євхаристійною жертвою Христа: «Молитва про Чашу» та «Жертва Авраама». Вгорі над запрестольним образом, намальований рушник на якому бачимо церковнослов'янською цитату слів, які священник промовляє під час Літургії Жертви: «Твоя од Твоихь Тебі приносяще, от всіхь и за вся»., що в перекладі читається як «Твоє від Твоїх Тобі приносимо за всіх і за все». На тріумфальній арці в центрі бачимо зображення Серця Христового. На південній стіні святилища в повен ріст зображений блаженний священномученик Йосафат Коциловський, навпроти нього з північної сторони — священномученик Йосафат Кунцевич. У центральному куполі декоративна композиція утворює рівнораменний хрест, між раменами якого є чотири херувими. В барабані куполу є три сцени страсного циклу: Тайна Вечеря, Зняття з Хреста та Покладення до Гробу. В обрамленні барабану — текст молитви Отче Наш, церковнослов’янською. На вітрилах в круглих медальйонах зображені півпостаті чотирьох євангелистів. На правому рамені центральної нави в аркоподібних рамках, по обидві сторони від вікна, зображені дві сцени пов’язані з Ісусом Христом: Богоявлення та Воскресіння. Симетрично до них в Богородичному приділі: Різдво Христове та Благовіщення. Н правій арці є зображення Агнця, на лівій — монограма Богородиці. На склепінні нави зображена Богородиця Покрова та два херувими. Над Богородицею напис: «Пресвята Богородице спаси нас». На арці намальоване Євангелія, хрест, якір і лаврова галузка. На стінах нави зображені свята Варвара та святий Онуфрій. В бабинці на східній стіні бачимо святих рівноапостольних князів Володимира і Ольгу. Під хорами, на склепінні, є символ Всевидячого Ока.

Довкілля церкви

З південно‑східного боку від церкви, знаходиться пам'ятник односельчанам, які загинули на італійському фронті Першої світової війни у 1916–1918 роках. Монумент збудовано у вигляді зміщеної кам’яної піраміди, увінчаної хрестом. На таблиці, обрамленій стилізованим ланцем, розміщено тризуб, під яким у терновому вінку напис — «БОРЦЯМ ЗА ВОЛЮ УКРАЇНИ ВДЯЧНИЙ НАРІД. 1922» та перехрещені шаблі і рушниці. Обабіч центральної таблиці вмуровано дві кам’яні «польові гармати», спрямовані жерлами вперед. На таблицях з трьох сторін пам’ятника викарбувані імена полеглих мешканців села. На тильній стороні пам’ятника вміщено таблицю з написом — «Заходом Читальні Просвіта в Бродках. 1922 р.»

На подвір’ї храму також знаходиться дерев’яна триярусна, тризрубна дзвіниця. Усі яруси є закритими. Другий і третій яруси покриті дерев’яною вагонкою. Вхід до дзвіниці знаходиться з північної сторони. Дзвіниця є квадратною в плані. На другому ярусі є чотири вікна, по центру кожної зі сторін. На третьому ярусі з кожної зі сторін є по три шестигранні аркоподібні отвори. Дахи дзвіниці покриті бляхою. Над третім ярусом пірамідальний верх переходить у восьмигранну баню, яка увінчується видовженим ліхтарем з маківкою та металевим хрестом на яблуці.
З північної сторони храму на церковному подвір’ї є старий цвинтар. Перед храмом є встановлений парафіянами у 1998 році хрест з таблицею в пам’ять про о. Максима Коверка, який був тут парохом у 1921–1940 роках, після чого був заарештований і замордований у львівській тюрмі.
У 1988 році біля храму встановлено дерев’яний хрест на честь 1000‑ліття Хрещення Русі.

Пов'язані покликання

1. Степовик Д. Неокласицизм : сучасне українське монументальне церковне малярство / Дмитро Степовик. — К. : Дніпро, 2018. — 464 с. : іл.
2. Книш А. Про Торосевичів та Погорецьких і церкву в Бродках на річці Зубра [Електронний ресурс] / Андрій Книш // Фотографії старого Львова. — 18. 08. 2016 — Режим доступу до статті : https://photo-lviv.in.ua/pro-torosevychiv-ta-pohoretskyh-i-tserkvu-v-brodkah-na-richtsi-zubra/
3. Шематизмь Всечестного Клира Митропол. Архідіецезіи греко-католической Львовской на рокь 1882 — Львовь: Изь типографіи Ставропигійського Института подь управленіемь Стефана Гучковского. — 366 с.
4. 100 церков Нагірних. Частина перша. Церкви Василя Нагірного : альбом / [автори та упорядники : Христина Лев, Василь Слободян, Наталка Філевич]. — Львів : [б. в.], 2013. — 132 с. : іл.