Церква Успіння Пресвятої Богородиці

Історія

Найімовірніше, назва Мразниця походить із княжої доби і означає «лісове болото». У княжі часи тут існувало укріплене поселення — городище [1, с. 78]. Вперше писемно село Мразниця згадується 1589 р. як власність родини Бориславських, які одночасно володіли селом Бориславом. 1628 р. селом Мразниця вже володів шляхтич Роман Попель, опісля — родина Тустанівських. Перші дані про будівництво невеликої дерев’яної церкви стосуються початку 1830‑х рр. при пароху о. Вітошинському, коли Мразниця належала Роману Карніцькому і за даними греко‑католицького шематизму мала 244 греко‑католики. 31 травня 1928 р. під час розбирання старої дерев’яної церкви о. Іван Ліщинськитй на одній із світлин цього храму записав: «…Тут од давніх літ церква була до року 1834…», а це свідчить про існування на цьому місці давнішого храму». [2, с. 5,9,11–14] На одній з історичних печаток села Мразниця був зображений дикий вепр, іншу так описав відомий історик‑геральдист Андрій Гречило: «…між двома деревами візок під горою; 35 мм; по колу SIGILUM*KOMUNITATIS*MRAZNICA» [3, с. 422].

Унікальними є свідчення в щоденнику довголітнього директора школи, письменника Стефана Коваліва про звірства і мародерства московітів під час їх першої, ще царської окупації Галичини 1914–1915 рр.: «25/10, неділя, 1914…на Мражниця коло Іванчука, коло церкви Терлецького мали козаки також били і єго зятя священики, і суддю Кушніра. Хотіли їх розстріляти і звали їх мазепинці, м’ятежники! 28/11, 1914… св. Ліщинський приходив і оповідає, що солдат Францішок вивалив двері і став кричати: „Ты, поп, давай деньги“… Крім грошей взяв золотий годинник, шнурок коралів і футро священика…з священика обручку шлюбну стягнув з пальця». [2, с. 27].

Будівництво нового мурованого храму за проектом Сергія Тимошенка, виготовленим 1923 р., розпочалося з закладання фундаментів у червні 1928 р. З ініціативи Лева Лепкого — відомого композитора і поета Січового Стрілецтва, автора знаменитої пісні «Видиш, брате мій», церква вирішена у стилі українського модерну. Для робіт та збору необхідних коштів був створений будівничий церковний комітет під керівництвом Івана Лейбича. Загальне керівництво будови вів парох о. Іван Ліщинський за сприяння родичів дружини — Богдана і Лева Лепких, які «зісватали» архітектора, будівничого і автора вітражів. Храм був зведений у 1929 р. після коректив, внесених архітектором Олександром Пежанським; будівництво вів інженер Лев Шелевич. Під наглядом Богдана Лепкого у Кракові, в 1929 р. були виготовлені на фірмі С. Желенського 10 вітражів проекту Петра Холодного Старшого з зображенням головних святих пантеону УГКЦ. Видатний художник епохи модерну і ар‑деко Петро Холодний Старший створив проекти вітражів у власному неповторному стилі зі стилізаторськими новаціями бачення модерного українського церковного мистецтва у манері неовізантизму.

1962 р. храм закрила окупаційна безбожна радянська влада і використовувала його як склад. У червні 1980 р. з церкви вилучили 30 речей церковного вжитку для експозиції в міському атеїстичному музеї: 17 свічників, 5 хрестів, 18 чаш, лампад, кадил тощо. Серед них — 12 цінних стародруків: Апостол 1696 р., Євангеліє 1722 р., Служебник 1712 р., Октоїх 1733 р., Тріодіон 1746 р. та інші друковані видання саме друкарні Львівського Успенського братства.

Іконографічна програма храму в стінописі та високому іконостасі була реалізована на початку 1990‑х рр., після поновлення у церкві богослужінь в березні 1989 р.

Після о. Івана Ліщинського найвідомішим парохом був о. Володимир Байрак, якого 16 травня 1946 р. було вбито карателями НКВС у Дрогобицькій в’язниці. 27.06.2001 р. папою Іваном Павлом ІІ о. Володимир Байрак був оголошений блаженним.

Архітектура

Церква мурована, хрещата в плані, з одним пануючим складним триярусним верхом над навою. Рамена просторового хреста з чотирьох боків увінчують стрімкі, ламані, пірамідального зразка дахи наметового типу. Вони на кінцях завершені глухими грушастими ліхтарями, формуючи враження п’ятиверхої церкви.

Храм вирізняється напрочуд вишуканими пропорціями усіх його частин і геометричних об’ємів з монументально цілісним вертикальним силуетом. Церква збудована у 1929 р. за проектом Сергія Тимошенка (1923 р.) з вимушеними корективами інженера‑архітектора Олександра Пежанського. Будівництво вів інженер Лев Шелевич. У планувальному і об’ємно‑просторовому вирішенні храм споріднений з дещо раніше спроектованою, у тому ж 1923 р., львівською церквою св. Андрія на Клепарові авторства С. Тимошенка.

В загальних рисах формотворчо і в силуеті інспірована духом і кращими зразками козацького бароко з Київської і Чернігівської земель кінця XVII — початку XVIII ст. (відправний зразок — головний собор Києво‑Межигірського монастиря з рисунку Т. Шевченка 1843 р.) з хрещатою п’ятиверхою композицією і симетрично східчасто наростаючими до центру геометричними об’ємами, з домінантою центрального складного триярусного верху грушастих форм. Церква є пізнім яскравим прикладом українського модерну східноукраїнського зразка міжвоєнного часу, інспірованого концепцією творення національного стилю на засадах стилізації формотворення козацького бароко в теоретичній концепції Григорія Лукомського, однак на певному контрасті з художньо‑декоративними і дещо орієнтально‑еклектичними засадами стилю в баченні Опанаса Сластьона та Василя Кричевського.

Усі стіни храму зведені з тернопільського каменю, ззовні тиньковані. Виділяються висотні рамена просторового хреста зі зрізаними на бароковий манер кутами, які формують вузькі грані на зразок пілястр. Стрімкі п’ятисхилі дахи усіх рамен просторового хреста увінчують на рівні завершення восьмигранного барабану 4 високі ліхтарі, подібні формою до головного грушастого ліхтаря, зумисне формуючи візуальну ілюзію п’ятиверхої церкви. Аналогічний ліхтар завершує двосхилий дашок над присінком з пластично стилізованим у стилі ар‑деко хвилястим фронтоном, опертим на відкриту колонаду обабіч сходового маршу, яка наслідує зразки вхідних вузлів репрезентативних споруд Гетьманщини Мазепинської доби. На фронтоні, над півкруглою віконною нішею, з 2010‑х рр. яскравим різнобарвним акцентом виділяється новочасна мозаїчна композиція «Богородиця Воплочення» з двома прикляклими архангелами і шестикрилими херувимами з боків, створена у домінуючій золотисто‑синій гамі з авторською монограмою SD.

Загальною площею 370 кв.м церква вміщує близько 500 осіб, її загальна висота складає 26 м, а на будівництво було потрачено 20 000 американських доларів.

Інтер'єр

Інтер’єр розгорнутий вертикально вгору завдяки добре розвиненим раменам просторового хреста, які в розкритті склепінь наслідують тетраконх. До центрального квадратного об’єму висотно розкритого простору нави з півночі і півдня симетрично прилягають теж висотні, але вже прямокутного об’єму приміщення бічних рамен, західного вхідного вузла з тридільним бабинцем, а зі сходу — аналогічних геометричних форм вівтаря з півкруглою апсидою і дотичними до неї з боків приміщеннями ризниці і паламарні. Висотно розкритий широкий восьмигранний барабан купола опертий через систему з вітрил на чотири підпружні аркові конструкції нави, які на рівні завершення вікон переходять у виступаючі з товщі стін потужні гранчасті пілястри квадратного простору нави.

Над входом до бабинця розташовані П‑подібні хори з глухим парапетом. По низу уся конструкція хорів оздоблена вузьким пояском рапортного тригранно‑виїмчастого декору, а по центру — широким поясом рельєфно втоплених квадратних тахель з хрестовими мотивами у манері наслідування традиційної народної дерев’яної різьби. Оригінальним модерним вирішенням вирізняється складної конфігурації сходова клітка на хори зі збереженими дерев’яними поручнями, півкруглими вікнами і підлоговою плиткою‑шахівничкою.

Вівтарна частина розділена аркою і пілястрами на рівні чолової боковини престолу на 2 частини — прямокутну і півкруглу, завершені комбінованим перекриттям — склепінням і конхою візантійського зразка. На великому квадратному престолі з білого каррарського мармуру височіє дерев’яний кивот у вигляді моделі одноверхої дерев’яної церкви з заломами, відтвореної на засадах українського модерну з застосуванням трапецієвих форм у дусі В. Кричевського. Зовсім в іншій, псевдобароковій манері потрактований новочасний проскомидійник з центральним образом «Моління про чашу».

У бічних раменах церкви розташовані великі новочасні пристінні вівтарі Богородиці і Христа з іконами пломеніючих сердець. У наві зберігся передвоєнний дерев’яний тетрапод, оздоблений по периметру плоским різьбленням з хрестовими мотивами у тахлях. Привертають увагу два оригінальні ажурні аналої того ж часу, потрактовані як вертикальні шафкові конструкції з центральними хрестовими ажурними мотивами на боковинах.

Іконостас

Високий чотириярусний новочасний іконостас з дуба з високо піднесеним арковим просвітом над намісним ярусом встановлено навесні 1994 р. Старий іконостас церковна громада передала відреставрованій церкві св. Миколая у Тустановичах. Накладна декоративна різьба з позолотою, за винятком ажурно створених у бароковій манері царських врат, обрамлює усі ікони, виконані в сучасній академічній манері.

Ікони

У храмі вірних збереглися 2 ікони зі старої церкви. Одна з них — на північній стіні, під вітражами, у багатому бароковому оздобленні пристінного вівтаря. Це великоформатна барокова, кінця XVIII ст., ікона «Успіння Богородиці», яка виділяється сюжетно ускладненою багатофігурною композицією, вочевидь, у реформованій інтерпретації василіанського чину. На протилежній південній стіні у такому ж необароковому оздобленні двоярусного вівтаря вміщена велика ікона святих Петра і Павла, які тримають модель головного собору Почаївської лаври.

Стінопис та вітражі

Справжньою окрасою храму є високохудожній ансамбль з 10 вітражів, створений у 1928–29 рр. на краківській фірмі С. Желенського за проектом Петра Холодного Старшого, емігранта зі Східноукраїнських земель. У вівтарній апсиді вміщена тривітражна композиція «Благовіщення». До статично вирішеної і фронтально поданої в центральному вікні постаті архангела Михаїла з видовженим хрестом на місці традиційного меча спрямовані у динамічному русі профільні постаті Богородиці в поклоні і архангела Гавриїла з посохом. Станом на осінь 1991 р., на початку Незалежності України, уся тривітражна композиція «Благовіщення» у святилищі храму перебувала у катастрофічному стані. [4, с. 57] Лише з уваги на збережені металеві каркаси і ряд фрагментів розбитих шматків скла реставраторам вдалося відновити усі три вітражі. Окрім єдиної сюжетної лінії ці вітражі вдало поєднані авторською манерою виконання вертикально видовжених і монументально вирішених постатей у переважаючій небесно‑блакитній гамі кольорів.

У тотожній холодній гамі виконано суто декоративний тристулковий вітраж півкруглого вікна на хорах західної стіни церкви з ромбовидними рапортними мотивами в дусі ар‑деко на зразок луски чи панцира. Цей дещо мілітарний характер нижньої частини урівноважує верхня небесно‑сферична експресивна композиція квітучого райського саду, втіленого у символічній декоративній композиції у вигляді вазону (1930‑ті рр.).

Натомість більшість вітражів у наві, розміщені у бічних раменах храму, попри притаманну авторові стриману кольорову палітру вирішені із застосуванням вкраплень теплих охристо‑жовтих і багряних відтінків, насамперед в образах св. Андрія, архангела Михаїла, св. Миколая та парній композиції святих Ольги і Володимира. Два останні вітражі на північній стіні лівого рамена храму вирізняються особливо прискіпливим авторським виконанням в сенсі наповнення деталями і символікою. Насичене персонажами сюжетне дійство, впровадження реалістично трактованих образів супроводжує їх. Хлопчик, дівчинка та мала дитина з калаталом акцентуються на тлі метафізично вирішеної монументальної постаті св. Миколая. Усі вітражі становлять винятково цінне значення для української культури.

Стінопис у 1991 році, невдовзі після відкриття храму, виконали місцеві художники‑малярі батько і син Василь та Олександр Кравчуки в еклектичній манері поєднання орнаментики в дусі наслідування українського модерну і ар‑деко першої третини ХХ ст. Усі вільні від сюжетного живопису площини густо заповнюють рапортні орнаментальні композиції з хрестовими і іншими геометричними мотивами, стилізованими на зразок пізньої манери Модеста Сосенка з елементами стилізації 1920–30‑х рр. Натомість сюжетні композиції вирішені у стилістиці неовізантизму.

Довкілля церкви

Перед церквою, справа від неї, у 1995 р. за проектом Тараса Баумкетнера була споруджена двоярусна мурована дзвіниця. Її архітектурна композиція близька до модерних форм церкви. верх дзвіниці втготовив майстер Василь Барабаш.
При вході до храму акцентується висока кам’яна скульптура Богородиці-Покрови, створена за проектом Мирослава Сікори.

За вівтарною частиною храму розташований старий цвинтар, на якому виділяється надгробок у вигляді зменшеної копії вхідного фронтону церкви у стилі ар‑деко, створений у 1928 р. як спільна могила для людей, чиї останки були потривожені і перепоховані внаслідок будівництва нової великої святині.
За парканом церковної території, через дорогу на південь, на високому мурованому цоколі височіє велика двоповерхова споруда давньої плебанії.

Пов'язані покликання

1. Ратич О. Древньо-руські археологічні пам’ятки на території Західних областей УРСР. Київ, 1957.
2. Тарнавський Р. Мразниця: Історико-краєзнавчий нарис. Львів: Кобзар, 2006.
3. Гречило А. Печатки сіл Дрогобицької округи кінця XVIII ст.Дрогобицький краєзнавчий збірник. Вип. 4. Дрогобич, 2000.
4. Гах І. Західноукраїнські вітражі ХХ ст. Минуле, сучасне майбутнє. Львів, Манускрипт-Львів, 2017.
5. Сергій Тимошенко. Повернення /за наук.ред. О.Михайлишин. Харків: Раритети України, 2021.